Розділ «Глава 3. В середині веселки»

Робити те, що дарує задоволення — означає бути вільним.

Вольтер

Бути вільною виявилося зовсім не так страшно, навіть деколи приємно. За тиждень я спромоглася відремонтувати машину, змінити гардероб, купити шпалери, штори та швейну машинку — гроші відлітали зі швидкістю сто гривень на годину. Я бігала вранці, дотримувалася дієти, пила зелений чай, читала різноманітну пресу та перебувала у постійній ходанині. Щось таки зі мною трапилося: сіренькі будні наповнилися кольоровими веселками — я стала бачити інший простір. Це було несподівано, незрозуміло й відносилося мною до космічних явищ, у яких нема сенсу, але можливі наслідки. Після бесіди з блакитнооким гуру та вечора на містку в парку прокинулася з дивною новою здатністю — я відчувала людей, я вміла бачити їхню ауру, якщо вона була. Для мене, що спотикалася у сутінках і вічно плуталася у стосунках, це була найвища насолода й Божа благодать. Бачити людей наскрізь, відчувати їхню енергетику — це було неймовірно цікаво. Мене так захопила моя нова риса, що я покинула всі інші заняття та зробила це своїм головним хобі; шкода, що моє псевдоінтелігентне виховання заважало мені одразу поставити нову здатність на досягнення матеріальних благ. До того ж у мене ніколи не було справжньої зацікавленості, вже кілька років мене не захоплювало абсолютно ніщо — ні робота, ні домашні справи, ні мистецтво, ні секс. Всього було потроху та неяскраво, а вічні комплекси не давали мені змоги використовувати людей задля своєї мети і, знову ж таки, я занадто довго не розумілася на людях. Чоловіки стояли окремою ланкою і весь час перевершували себе в незбагненних та невиправданих вчинках. Я ж наближалася до того віку, коли час починати філософське переосмислення пройденого шляху. Для цього в мене було замало практичного матеріалу. Я побоювалася, що мій дар зникне так швидко, як і з’явився. Треба було завзято братися до роботи. Не встигала познайомитися, як мене захоплювало вивчення нового біополя. Яскрава веселка емоцій не залишала цілими днями, я демонструвала неабиякі комунікативні здібності й могла зустрічатися одномоментно з п’ятьма чоловіками.

Ясна річ, нічого серйозного, але вже так набридло сподіватися, що саме з цим чоловіком усе назавжди і по-справжньому, а він перебуває у повному невіданні аж до самого нашого розриву. Згадала невинний дитячий флірт і вирішила трохи розім’яти кістки. Виявилося, що в легких стосунках я почуваюся набагато приємніше та дію професійніше, ніж у серйозних. Мені було весело, і навіть, коли передзвонив мій останній колишній хлопець, настрій не зіпсувався. Безсумнівно, він прийняв сто грамів для хоробрості, і не треба було екстрасенсорних здібностей, щоб зрозуміти, що він від мене хоче.

— Ти забула віддати мої брудні шкарпетки, — пояснив він одразу після слова «привіт».

— Бо помітила їх тільки наступного ранку й викинула на смітник, — я побоювалася, що він виставить рахунок за шкарпетки.

Він спробував було зібратися з думками, але зімпровізувати не зміг і замовк.

— Все інше в тебе гаразд? — ліниво поцікавилася.

— А тобі не все одно? — грубо відрізав.

— Все одно, але ти мовчиш, а говорити про щось треба, — спокійно пояснила.

Він промовчав.

— Бувай, дзвони, коли що, — спробувала попрощатися, але було вже пізно, він вирішив поговорити.

— Бувай, дзвони, — почав він кривлятися. — Ти що про себе думаєш? Та таких, як ти, — сотні по вулицях ходять! Теж мені, Айседора Дункан (це він про мою інтелігентність чи про любов до шарфиків?). Тобі вже тридцять (ну — почалося!) у твоєму віці дітей до школи водять (нормальні? Не знаю таких), а ти все бігаєш невідомо де, невідомо навіщо. (Він зробив паузу, але я не відповідала). Вічної любові не буває, і не вічної, до речі, теж. Ти цього не розумієш, але мене це більше не стосується. Далі прямуй сама.

Я чекала від нього ще погроз і обіцянок, і він не обманув мене.

— Ти ще захочеш повернутися, — заявив він, і мені стало смішно: так багато разів я чула цю фразу. — Згадаєш, як добре було зі мною, але я вірю тільки один раз і не повернуся.

Я поклала слухавку, бо не хотіла розтовкмачувати, що він ніколи не відповідав моїм запитам, тому нічого йому не вибачала, нічому не вчила й нічого не повертала. Яка в нього була аура? Майже непомітна. Він був дзеркалом моєї слабої натури та тендітної внутрішньої організації: не можу відмовити наполегливому чоловікові. Треба було починати боротьбу зі своїми недоліками.

Палітра облич зростала, життя радувало мене вибухом емоцій, та поступово вимальовувався типовий персонаж: не завжди цікавий, не зовсім упевнений, але наполегливий, амбітний і згодний на те, щоб його брали на якийсь час у вмілі жіночі руки. Другий тип був самостійний, цікавий, упевнений, і взяти його в руки було дуже не просто, представники цього типу цікавили мене й лоскотали уяву. Найнечисленним був тип третій: цікавих, але зайнятих чоловіків, щасливих і заклопотаних, чіпати їх було не можна. Були ще підтипи, але для чіткої класифікації матеріалу ще замало. Для зручності спілкування я поділила усіх знайомих на дві категорії: кому подобалась я і хто подобався мені. Третя категорія для взаємних симпатій залишалася вакантною.

Дуже хотілося накоїти дурниць, адже молодість проминула, пролетіла повз мене. Я все чекала принца, який за руку відведе мене в палац, та зустрічалися тільки неблагородні пастухи, пропонували мій власний курінь, і я постійно відчувала себе використаною. Тепер знала напевне, хто і чого від мене чекає. Потайки мріяла про свободу, прожити добу без роздумів, що є добре, а що погано, але раніше в мене не вистачало сміливості. Хотілося екстравагантності на межі з непристойністю. Запаслася надійними кондомами, помолоділа років на десять і познайомилася у клубі зі студентом якогось військового училища. Не ходила по таких закладах вже не пам’ятаю скільки. Було темно, і я сміло відняла від свого віку років п’ятнадцять. Після недовгих обов’язкових прийомів флірту ми пішли до мене. Далі нічого не пам’ятаю. Мабуть, було добре, тільки зустрічатися ще раз не хотілося. Зранку ноги самі понесли до блакитноокого гуру, — добре, що він чатував на своєму посту. Був початок робочого дня, і його робоче місце приємно вражало тишею і малолюдністю. Аура над блакитнооким чоловіком стояла міцна, різнокольорова та яскрава.

— Я знав, що ти прийдеш, — привітався він.