Розділ «Глава 6. Слоненя на кризі»

— І що ж це?

— Я хочу бути щасливою. Розумієш?

— Давно це з тобою? — здивувалася Аліна.

— Весь час вибирали мене, а я лише йшла за кимось, — з незрозумілою гарячковістю пояснювала. — Вони були щасливі хоч певний час, а я — ні. Це ж ясно! Але тепер я хочу відчути, що це таке — справжнє кохання. Хочу летіти, горіти, танути — а далі — будь що.

— У мене таке було, і я тебе застерігала, — рука віддалилася від мене. — Любов засліплює тебе, і мої чари безсилі. Ти можеш постраждати, а я зависну тут до наступного пришестя. Марго, люба, опануй себе, поки не пізно.

— Перепрошую, але страждала не тільки ти, — сказала я зовсім без зла чи сарказму. — Я взагалі не уявляю, хто міг тебе витримати. Та ти й сама, певна річ, здогадувалася, що рідкісний чоловік витримає твою постійну закоханість у першого стрічного. Твоя пристрасть була невпорядкована. Вибач, люба, але твій Славочко був для тебе спасінням і єдиним берегом.

— А в тебе був хтось подібний?

— Ти знаєш, що ні, але я знаю, що зараз саме той випадок.

Її погляд був найкрасномовнішою відповіддю. Я бачила, як вона страждає посеред світів і страждала сама. До того ж я боялася, що разом з непритаманним мені сліпим коханням, забіжу в глухий кут, звідки не вилізу довгий час. Боялася, що відчайдушно наважуся на черговий хибний вчинок, який остаточно зіпсує не тільки моє сумне життя, але залишить ганебний слід у Всесвіті.

— Що мені робити? — спитала я, але рішення було вже готове.

— Порадила б не тягнути з ним, Марго, ви вже не діти. З’ясуй усе, і тобі стане легше. До того ж, тверезий розум підказує, що це — помилка.

— Та що ти, він мені якнайкраще підходить, а я його наче наскрізь бачу, — говорила те, про що мріяла. — Він нещасливий, його ніхто не розуміє, він навіть живе один!

Я навмисно не дивилася в її бік, щоб не спіткнутися об її крижаний вигляд.

— І ти думаєш, що саме тебе він чекав довгі роки? А хочеш, поб’юся об заклад, що все твоє наскрізне бачення закінчується на його оболонці? Він, Марго, не такий, як ти думаєш, і не інший, а просто ні-я-кий.

Її жорстка манера висловлюватись інколи була корисною. Її сарказм розбуркав мої побоювання. Я сама собі майже не вірила і просто не дозволяла думати про поганий кінець. Але я не закохувалася ще з п’ятого класу, і від недосвідченості захопилася своїм почуттям. Авжеж, мені приносило радість прокидатись посеред ночі й обіймати подушку без сну до самого ранку, і мріяти… Як усі закохані, була повністю сліпа й занадто самовпевнена, знала: він не міг не розтанути поруч з моїм вогнем. Про те, що вогонь міг згаснути поруч з холодом його врівноваженості, вважала за краще не думати.

— Якщо ти так упевнена у собі, чого ж не спровокуєш відверту розмову, — продовжувала тим часом моя подруга. — Зроби так, щоб він усе зрозумів. Боїшся?

Точно так, я боялася, що він зрозуміє, і йому стане погано, а мені — ніяково.

— А що ти будеш робити, коли він скаже: дякую, але мене це не цікавить, я хотів з вами тільки кави попити? А може, ще гірше, завалить тебе десь на диванчику й зістрибне через десять хвилин… Тобі це сподобається?

— Я не скажу йому прямо.

Мені стало недобре. Я кілька разів на годину прокручувала можливі варіанти розвитку наших взаємин, і навіть не припускала, що йому не хочеться тривалих стосунків зі мною. Але якщо він давно нічого не хоче, у мене нема шансів на успіх.