Розділ «Глава 10. Ти»

Наша любов до себе допомагає любові до інших.

Вольтер

— Ти все-таки знайшов мене?

— Як ти могла сумніватися?

— Але для цього тобі треба було спуститися на одне коло…

— Якщо буде треба, я і на землю спущуся….

— Янголе мій, я так любила тебе.

— Я знаю, і тому чекаю тебе.

— Ти розумієш, що я роблю зараз на землі?

— Янголе мій, не хвилюйся, я все розумію.

— Тобі добре там?

— Мені потрібна тільки ти, де ти — там мій рай.

— Я зроблю все, щоб прийти до тебе…

Ти? Ти — це заніміла музика мого серця. Нещодавно я слухала шостий ноктюрн Шопена, і після п’яти тактів збагнула, що це — ти. Ти — це вічні сонати Моцарта, що співали в моїй душі ще до народження. Ти — світло, якого не можна загасити хвилями моїх безперервних захоплень новими чоловіками. Ти — це подих, що завмирає на висоті пристрасті, стогін, що виривається у найвищі миті насолоди. Я розчиняюся тільки у звуках води, що падає, у незрозумілих переживаннях героїв кількох сучасних французьких опер та в твоїй присутності. Ти спитав якось, чи подобаються мені свята на природі, і я промукала щось нерозбірливе. Мені подобаєшся Ти, а далі — за текстом. Як же до тебе достукатися? Мене вже не цікавить просто прогулянка чи просто розмова, а все разом, у зв’язку з тобою. Не знаю, чи вирвемося ми колись із тенет обтяжливих умовностей і скажемо єдині розумні в житті слова, чи так і залишимо все на роздоріжжі невідомо для чого. Я тільки знаю, що люблю тебе занадто сильно для того, щоб чогось добиватися і щось пояснювати. Якщо ти той, хто необхідний мені — прийдеш сам, не спихаючи на зайнятість.

Такі думки приходили вдосвіта, коли глибока ніч переходить у початок ранку. Мене мучили еротичні сни та сміливі фантазії.

Дії людини в умовах пригнічення бажань — здається, Фрейд називав це сублімацією. Так і є: замість того, щоб піти з коханим на одну ніч і вирішити провести з ним усе життя, я повернулася до ненависного екрану комп’ютера, до обридлих рядків та застарілих, укритих цвіллю чужих слів.

«Я хочу пройти з тобою певний проміжок життя, від однієї думки про тебе в мене зупиняється серце, я забуваю дихати, ти мені потрібен». Чому замість цих простих слів треба стрясати повітря нікому не потрібними запевненнями в порядності намірів і суворості моралі. Хто сказав, що необхідно вибирати між чимось? Любити можна тільки сліпо: я заплющила очі, бо вони не були мені більше потрібні. Я не сумнівалася у взаємності своїх почуттів. Також була впевнена, що звичка всього боятися давно заглушила в ньому інші пориви. Дім — робота — діти — снобізм — знову робота — консерватизм — сухість — самотність вдома й на роботі. А я — вогненна птаха, що прилетіла без запрошення. Не можна було сподіватися, що такий чоловік несподівано стане полум’яним мачо, забере мене з собою і навчиться нарешті жити не озираючись.

Ми іноді зустрічалися, і чомусь знов перейшли на «ви». Було важко, але я навчилася не дивитися довгими годинами на телефон і не здригатися від кожного дзвінка. Примушувала себе ставитися до Сергія легко. Це було неможливо, але зовнішній ефект мені вдавався.

Він був бездоганним супутником будь-де. З ним було цікаво, і я часто лютувала на себе за своє дурне кохання, що росло, міцніло й загрожувало моїй світлій дружбі. Якби не фонтан емоцій, я поводилася б нормально, але терпіти далі було все важче. Аліна приходила вночі й так виразно мовчала, що мені ставало гірше й гірше. «Треба з цим кінчати», — вирішила я нарешті. Однобока любов виявилася занадто важкою.