Розділ «Глава 6. Слоненя на кризі»

— Ти думала, що він педант і правильний «хлопчик»? Він знає, де лежать його носовички та шкарпетки, він так обережно їздить на машині, що хтось колись його просто задавить, він не скаже зайвого слова, не зробить хибного кроку, а ти сподіваєшся, що він кинеться у твій вир? Він правильний, а значить нудний! Навіть якщо збожеволіти й припустити, що він тільки чекає твого позивного сигналу, і погодиться на те, щоб його просто взяли. Що ти будеш робити з ним через роки? Тобі подобаються чоловіки, яких треба увесь час брати протягом усього життя?

Мене не турбували віддалені прогнози. Я хотіла бути з ним, ділити все навпіл, і мені здавалося, що нема більшого щастя, ніж жити з ним усе життя на одному подиху. Навіть, якщо для цього треба набиватися йому.

— Не мовчи, я не можу більше тут стовбичити, бо збожеволію!

— Ти? А таке можливо?

Це був мій останній сарказм на сьогодні, бо духи вміють злитися.

— Якщо ти не проти, ми вирішимо все завтра, — промовила Аліна. — Або туди, або сюди, і не треба довгих передмов.

— Я боюся. Може не треба так радикально?

— Нема чого боятися. Краще одразу все відрубати, ніж витрачати молоді роки на фантомних чоловіків. Скільки ти вже біля нього крутишся? Пригадати страшно.

— Але я тільки зараз зрозуміла, що ми створені одне для одного, — не зовсім впевнено заперечила я.

— Але ти нічого не зрозуміла, а тільки навчилася мріяти та гостро відчувати. Тільки між мрією та реальністю пролягає та ж сама відстань, що між мною і тобою.

Ну що тут скажеш? Все вірно, тільки чи не забагато втрачених ілюзій буде в мене на випадок невдачі?