Розділ «Глава 6. Слоненя на кризі»

Згадувала, які в нього довгі пальці, які він палить сигарети, як впевнено водить машину, як міцно мене обнімає, — усі спогади були вже стерті та зливалися в одну єдину лінію. Конче потрібно було оновити їх. А ще він говорив про мене, що я — жінка-тінь. «Коли ти йдеш, чоловік нічого не помічає, а потім озирається — тебе нема, а є лише твоя тінь». За таку поезію можна було йому багато чого вибачити.

Коли подзвонив у двері, я була вдягнена у свій звичний одяг і трохи підфарбована, — він вважав колись, що моя природна краса не вимагає штучних доповнень. Коли відчинила, то зрозуміла, що його зовнішній вигляд не змінився, — новий костюм витриманий у старому стилі, трохи зім’яте обличчя та міцний звабливий запах одеколону та його сигарет. Він поцілував мене, як завжди, і ухопив в обійми не пристрасно, але міцно, — для нього не існувало двох років мовчання.

— Ну, розказуй, — промовив двоє улюблених слів.

— Якщо почну, то ніколи не закінчу, — я зовсім не здивувалася, що йому насправді нічого було мені сказати.

Терлася щокою об його кістляві плечі, вдихала його запах, і одразу в голові воскресали яскраві картинки нашого спокійного та світлого роману, списаного з невпевнених мрій моєї юності. Роки минали, а нам інколи хотілося повернутися туди, де ми були осяяні сонячним світлом. І зараз уже знала, що він потягне мене в студію, що витрачати гроші він не збирається, що їх зараз мало, а роботи стільки, що йому нема коли підняти голову. Я була згодна просто поспілкуватися з ним — усе-таки ми не чужі люди.

— Поїдемо до мене? — він ще не був упевнений у мені.

— Зараз? Просто поїдемо?

Мені хотілося чогось новенького — його студія могла розбудити ностальгійні мелодії, а сумувати за втраченим сьогодні не хотілося.

— А куди б ти хотіла?

Відчула його легке напруження і поквапилася заспокоїти:

— Я забезпечена жінка й можу дозволити собі проводити час як заманеться. Ти не закомплексуєш, коли покажу тобі, як треба поводитися з порядною жінкою?

Його не так легко було закомплексувати, але на жіночі гроші він не міг відпочивати, — така старомодність зворушувала мене. Певна річ, для збереження самооцінки йому необхідно було платити за своїх жінок протягом усього часу спілкування, але ж зі мною можна було розслабитися, — він не впаде в моїх очах, навіть, якщо трошки поальфонсує, в нас були особисті стосунки. Я висловила свою думку вголос, але він негативно похитав головою і поліз до кишені за цигарками:

— Ні, кицюню, ти ж знаєш, що такі стосунки не для мене й не для тебе. Сподіваюся, ти ще нікому не робила таких пропозицій?

Звісно, ні. Я зовсім не говорю з чоловіками про гроші, тому, мабуть, мені їх ніколи не пропонують.

— Куди ти хочеш їхати? Будь-яка примха.

Сьогодні він був моїм суперменом і витрачатиме останні гроші, але якщо йому це потрібно — нехай.

Я чесно витрусила з нього всі гроші, і коли настав час платити за вечерю, він зніяковіло попросив у мене десять гривень. Я спокійно додала названу суму. А він чомусь подивився на офіціанта й жартівливо пояснив:

— От така вона: ніколи не довіряє мені багато грошей. Усе має бути під її контролем.

Офіціант зобразив на обличчі розуміння, а мені стало смішно. Ми були окремо і, водночас, разом, не було ще чоловіка, з яким би я так співпадала в звучанні всіх нот. Але ми існували в мимобіжних всесвітах, і не було шансів на якесь інше поєднання, крім духовного. Я не уявляла собі іншого колишнього коханця, з яким би хотілось пройтися вулицями чи проїхатись нічним містом, помовчати, позгадувати й розійтися по домівках.

— Ти все ще сама? — почав він жаліти мене.