Розділ «IX»

— Так, я мав залишитися в Тунісі, але потайки сховався між купу зброї і чекав ночі. То велика Божа ласка, що яничари не брали зброї, бо тоді були б мене віднайшли і все пропало б.

— А тепер, люди добрі, — промовив Сулима, коли зібрані трохи заспокоїлися, — подякуймо Пречистій Діві Марії, Матері нашої Січі Запорізької, спільною молитвою.

І сам отаман могутнім голосом почав співати, упавши навколішки. А за ним підтягнули усі визволені:

Вибраній Воєвожі,

переможні пісні, ми, вибавлені від зла,

Виписуємо Тобі, слуги Твої, Богородице:

Та Ти, що маєш силу непереможну,

від усяких бід визволяй нас,

Хай закличемо Тобі:

Радуйся, Подруго неподружена!

А тоді увесь хор повторив: “Радуйся, Подруго неподружена!”

Після того отаман Сулима звернувся з такою промовою до зібраних колишніх галерників:

— Панове-молодці! Тепер наше найважливіше завдання: дібратися до християнської країни, а звідти кожний до свого дому. Це завдання беру на себе я, а кожний народ, що має своїх представників на галері, нехай вибере собі свого десятника. Теж і з ними зробимо нараду та попризначуємо кожному його становище й місце. А при цьому наперед заявляю, що наша галера від цієї хвилини є під опікою Пречистої Діви і буде вона так називатися: “Чесний Покров Пресвятої Богородиці”. Прапором нашого корабля буде такий: на жовтому китайковому полотнищі синій запорізький хрест. На кораблі панує наш козацький похідний лад. Спроби бунту, незадоволення, критики командирів, наголошую, каратимуться строго, навіть смертю. З бранцями яничарами слід поводитися по-людяному! Не вільно робити жодних самосудів чи нищення корабельного майна.

— Слава! Слава тобі, наш батьку, Іване Сулимо! — загули з усіх сторін.

Кілька дужих козацьких рук вхопили отамана й почали обносити по чердаку. Всі раділи й тішилися. Іноземці теж поздоровляли його та виявляли своє признання щодо вмілого проведення повстання й захоплення корабля. Навіть кальвініст та гугенот Рене приступили та, перепрошуючи Сулиму, дякували за визволення.

Потім усі почали наводити лад на кораблі. Найперше зроблено християнський похорон Вусаневі. Сулима прочитав молитву, а запорізьке братство заспівало “Вічную пам'ять!”

По похороні дали їсти визволеним галерникам і яничарам. Деякі з визволених були дуже ослаблені, то ними зайнявся, за наказом Сулими, козак Охрім Макітра, що був сільським лікарем і досить добре знав народні лікування.

Знову ж Головка Іван, волинянин із міста Володимира, заходився коло шиття прапору. Кілька козаків йому помагало. Зі складів витягли велике полотно і зробили з жовтої китайки півторасажневий чотирикутник. Два запорожці обшивали краї, а сам Головка різав паси на синій хрест. Ось уже обшито обидва боки синіми хрестами. Зроблено торочки й прив'язано до линвочки, щоб витягти на щоглу рідний стяг. Осаул Стерня зібрав чету запоріжців і вони вистрілили з самопалів під час того, коли стяг помалу підносився на місце того зеленого полотнища з молодиком.

Сулима саме скінчив нараду. Вже були всі попризначувані і кожний займав своє місце.

— Пане отамане, — доповів М'якошинський — усіх бранців-турків є майже 300 чоловік. Майже самі яничари. Решта загинула в бої чи так поскакала в море. Далеко не запливуть, а зрештою, нехай спасаються...