Розділ «IX»

Велична різдвяна пісня-молитва ще більш додала відваги й надії бідному потурнакові. Він усміхнувся і пішов далі виконувати свою прикру роботу.

Того вечора якось ніхто їм не перешкоджав і бранці ще більше співали коляди та розказували одні одним про свята у рідній хаті при своїх найдорожчих.

— Слухайте, отамане, — звернувся Волох до Сулими в пізню ніч, коли потурнак уже вийшов. — А може б ми при помочі цього болгарина вийшли всі на волю?!

— Якраз я над тим думаю, але мені якось план не клеїться, бо важай, Филимоне. То не на Чорному морі, а біля берегів Африки! Навіть коли б ми і здобули корабель, то нас перехоплять, як не турки, то морські опришки. Ти ж знаєш, скільки вже сутичок наша галера мала з ними.

— Так, але ми можемо втекти до іспанських посілостей у Неаполі, чи до Франції. Там ж є християни, вони нас оберігатимуть.

— Їм вірити не можна. Пригадуєш того венеціанського Єзуїта, що його самі венеціанці продали туркам?

— Та пригадую, але французи чи іспанці — це інші люди.

— Всі вони одним миром мазані! Гадаєш, що іспанці аж такі щирі католики, як вони собі представляють? От у Неаполітанському королівстві вони теж хочуть Церкву за ніс водити, як і у Венеції.

— То хіба вже нема нам порятунку?

— Ні, рятунок є, і то певний, якщо кожний матиме терпеливість і буде тримати язик за зубами.

— Ой, щоб часом болгарин знову не став турком. Бо від такого слабодуха можна всього сподіватися.

— Не гадай, Волохе, що я зараз таки буду перед ним про мої наміри говорити. Є ще інші способи, як вирватися з неволі.

— Які? Можу знати?...

— А от як Самійло Кішка тріскою розкував себе, здобув галеру і поплив собі на Січ, на Запоріжжя.

— Того однак, гадаю, тут неможливо зробити.

— А яка є перепона? Трохи подумати і починати.

— Нам треба тільки, щоб були теж надійні люди, — добачав нові труднощі той козак.

— На всіх покладатися не можна. І як щось робимо, то робімо вельми замасковано, навіть, щоб найближчі наші не знали.

— А як ми тоді всіх піднесемо нараз до боротьби?

— Та до того треба помалу ґрунт підготовляти, але так, щоб ніхто і не здогадувався, що і до чого.