Розділ «IX»

Надходило Христове Різдво 1619 року. Хоч від 1582 року вже існував новий стиль, установлений Папою Григорієм XIII, то майже всі галерники святкували по-старому. Так казали їхні батьки святкувати, то й вони будуть, хоч і по-новому латинники святкують. День був морозний, море сильно грало. Надходив вечір. Козаки вели тихі розмови на тему приходу Божої Дитинки на світ у стаєнці у Вифлеємі. Не один заплакав, згадавши свята на волі.

— А тут навіть вечірньої зірки не побачимо, — поскаржився осаул Василь.

— Я попрошу вартового, щоб нам сказав, коли зірка зійде, — потішив його й товаришів М'якошинський.

— Ефенді Охридон, — звернувся до болгарина потурнака козак, — будьте такі ласкаві, скажіть, чи вже зірка зійшла на небо?

Кожен очікував, що Микита дістане бодай п'ять разів по плечах від злющого й незносного наглядача. Але той не бив. Стояв і дивився кудись. Певне, згадав своє дитинство, коли він теж очікував тієї зірки. Микиті здалося, що потурнак не почув. Щераз попросив. Тоді той, нічого не сказавши, наче п'яний, пішов. Вийшов на верхній поверх, на чердак. Не вертався, аж доки не повиходили наверх інші наглядачі, а тоді повернувся. Крикнув люто на каторжників і, вимахуючи нагаєм, пройшов до лавки біля Микити. Тут стих і, наче ягня чи мати, нахилився до Микити та тихо промовив:

— Брате, вже зійшла зірка Ісуса! — сказав і сперся на весло.

Сльози закапали на брудний поміст.

— Що тобі сталося, пане-ефенді? — ніжно запитав М'якошинський.

— Ох, Господи, я вже так далі не витримаю. Я втоплюся. Я себе заріжу. Я... зрадив Його... Христа... Хоч Він мені нічого злого не зробив, а вмер за мене...

— Братіку, якраз тому, що Він умер за тебе, не можна падати у розпуку, тільки всю надію на Нього покладати.

— Та як я, відступник, можу ще до Нього звертатись? Та ж я його зрадив!

— Так, але як Він простив Магдалині і навіть в останній хвилині помилував розбійника, то чому тоді падати в розпуку?!

— Але для мене немає виходу, — бідкався розкаяний потурнак. — Мене турки знищать. Як мені від них утекти?

— Заспокійся, братіку, прошу тебе, бо ще хто надійде і тоді для тебе дійсно настане чорна година. Послухай мене, піди до Каші, а він подумає, що тобі зробити, щоб і назад до Церкви вернутись і Христові далі бути служителем та спекатися турецької неволі...

— Добре, прийду.

Тут болгарин обтер сльози і заспокоївся. А бранці почали колядувати:

“Бог предвічний народився

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій ввесь

І утішився”..