Розділ «V»

— О, я чув багато про вас.

— А ви хто будете, преподобний муфті? — в свою чергу запитав запорожець.

— Я отець Яків Еріваніян, вірменин.

— Отче, дуже ми вдячні, що ви до нас прийшли. Ми тут маємо одного товариша вмираючого. Йому просимо уділити святі Тайни.

— Маслосвяття та сповідь йому зараз уділю, але св. Причастя не маю, бо турок мені не сказав, у якій то справі ви мене покликаєте. Я лише взяв з собою требник і олію.

— То нехай буде сповідь і маслосвяття. І то вже велика поміч для вмираючого.

— Добре. А як його висповідати? Присуньте хіба сюди, до віконця.

— А він не знає, крім української, жодної мови. Як буде сповідатись?

— Не журіться, я собі якось уже дам раду.

Хворий обидвома руками тримався дверей і сповідався. Говорив свої гріхи, а священик слухав. А потім запитав кількома словами по-болгарськи. Хворий відповів.

Священик розрішив і подав маслосвяття. Це все тривало коротко, бо було зроблене тільки те, що необхідне. У часі маслосвяття два козаки підтримували хворого, що вже геть слабнув.

А священик ще питав хворого з допомогою Волоха:

— Віриш у все, що вчинив Христос і в Церкву віриш?

— Так, вірю в усе чому навчав Христос і в правдиву Церкву!

— У вселенську?

— Так, отче!

— І католицьку?

— Так, муфті добрий!

Сулима, слухаючи ті запитання та відповіді, переконався, що не тільки він перестав бути православним фарисеєм, але і його козаки.

По закінченні сповіді до віконця приступив М'якошинський і теж висповідався, але по-латині. Те саме зробив Сулима та в кінці Волох.