Розділ «IV»

Курінний Кожух крикнув із своєї чайки до Коровая:

— Отаман мусів лишитися дуже позаду. Я плив поруч і бачив, як трісла щогла на його чайці.

— Хоч би там що сталося, то ми зачекаємо. Отаман не з таких, щоб не вирвався з біди!

— А поки-що варто би зробити нараду з тими отаманами чайок, що Є тепер, бо можуть на нас отак зненацька і турки наскочити, а тоді навіть не будемо знати, як боронитись.

— Правду кажеш, Кожуше, треба скликати всіх, хто є, і порадитися.

Кожух мав на своїй чайці запасний човен, то й сівши в нього з козаком-гребцем, подався поміж чайки. За часок з'явилося ще кілька малих човнів та почали звозити отаманів до чайки Коровая. Він був найстарший за віком і вже нераз бував у подібних ситуаціях. Раз навіть брав участь у такому поході, як дві третині чайок потопило вередливе море.

Коли всі прибули, тоді розпочав нараду Коровай.

— Товариші-отамани! Тому що нема нашого доброго отамана, Івана Сулими, то нам треба самим якось порадитись-пожуритись, щоб нас яка друга веремія не стрінула. Найперше вважаю, що було б добре вибрати тимчасового отамана.

— А як приїде Іван Сулима, то що собі тоді подумає? Ще буде нас судити за бунт! — обізвався якийсь молодший.

— Не бійся, друже, за це я буду головою відповідати. Але наша сила козацька не може бути ні хвилини без керманича. Може, не дай Бог, наш отаман загинув, або відбився задалеко і до завтра не приїде. А може взяв інший напрям, то що тоді буде? А ви знаєте добре, що турки пішлють за нами погоню. Її ось-ось ще не видно. Так тоді, як без одного проводу оборонимось?

— Правильно, правильно! — загули навколо чубаті отамани.

— То виберемо наказного отамана? — запитав Коровай.

— Так, пане курінний, дайте трохи часу для призадуми, то ми виставимо виборних, — обізвався якийсь молодий отаман.

— Нема часу вибирати виборних, то не на Січі, — спротивився якийсь старий запорозький вовк.

— Та чорної ради скликати не будемо, але подумати таки треба.

— Добре, товариші-отамани чайкові, — погодився Коровай, — подумайте добре і подавайте свої голоси.

Отамани, позбивавшись в гуртки, говорили досить голосно, але суперечок не було. Очевидно, вчорашня веремія вплинула тихомирно на козацьку емоційність і сьогодні провідники козацтва розважно ставилися до такого важливого завдання як вибір наказного отамана для врятованого флоту.

— Ну, вже надумались, панове-братство? — спитав знову Коровай.

— Та вже! — сказало кілька.

— То кого ви надумали?