Розділ тринадцятий «Боже, вони рожеві...»

— Оті всі харчуються чутками, — відмахнулася Магда. — Втім, не важливо. Так само не має значення ані зараз, ані потім, хто саме доніс їх до вашого, а тепер і нашого спільного знайомого капітана Зубова. Він прийшов до мене в готель по обіді, як він сам сказав, у приватній справі. Хоча, йдучи до пані з подібною справою, не беруть із собою почет. Почав відразу: контррозвідку, як і поліцію, дуже цікавить картотека Густава Богдановича. Торгуватися ніхто не збирається. Новій владі потрібні ці відомості, тим більше, як вони ще й компрометуючі. Але я стала тягнути час, спершу довго не розуміючи, про що йдеться, потім — таки відкривши торги. Слухати мене й домовлятися Зубов наміру не мав. Проте тягнути мене до в'язниці теж не думав. Попередив: лишить зі мною своїх людей, старшим є ротмістр Жаров, вони сидітимуть тут, а тим часом будуть взяті заручники. Сидітимуть за ґратами стільки, скільки треба, аби я взялася за розум. У тому, що вони так зроблять, я не сумнівалася. Тому придумала покликати на допомогу вас.

— Чим, по-вашому, я міг допомогти? Справді, пані Магдо, ось як ви все це собі уявляли?

— Не знаю. Вже зізнавалася в цьому. Чесно кажучи, набагато важливішим для себе бачила можливість повідомити хоч когось про своє скрутне становище. Того, кому я довіряю й хто сприйме все, як належне. І зробить бодай щось, не кине напризволяще. Призналася панові Зубову — маю спільника. Тобто партнера, це він далі говорив про спільника. Капітан тут же повірив, що не тримаю такі важливі й, без перебільшення, цінні речі десь там, звідки їх можна легко забрати. Так само взяв на віру, що у нас налагоджений спеціальний зв'язок і я маю викликати його умовною фразою. Котра означатиме: треба без питань зібрати картотеку й нести до мене в апартаменти. Ось як виправдала можливе довге чекання. Звичайно, Зубов не лишився зі мною, не його рівень. Жаров мусив попередити, коли той партнер з'явиться. Взяти під варту й тримати до його появи.

— Тягнули час.

— Насправді давала фору вам і собі, Климентію. Жевріла слабенька надія, що ви прийдете відразу, ротмістр викличе капітана, з яким ви в певних стосунках. Зубов прийде, застане вас, і ви почнете про щось домовлятися. Я б уже знайшла спосіб підказати.

— Ви відразу провели лінію від Зубова до мене.

Клим узяв у Магди сигару, остаточно перекресливши всі сталі правила пристойності, пахнув, повернув назад, дивлячись при цьому їй просто у вічі.

— Пані Магдо, я завжди захоплювався вами й вашим розумом. Тільки ж я повівся інакше.

Так само не відводячи очей, Магда затисла губами край, який щойно тримав у роті Клим.

— Інакше. Тому ми переховуємося тут.

Затягнувшись, вона сама простягнула йому недопалок.

— Коли так, вам доведеться тікати зі Львова.

— Чому?

— Припустімо, лише припустімо, пані Магдо, мені неймовірним чином удасться вивернутися й витягнути вас. Дамо нам усім шанс піти ва-банк і домовитися з Зубовим, аби вас не репресували через нинішню нахабну втечу. Я зможу щось придумати до ранку. Але, — Кошовий зробив затяжку, — контррозвідка не відчепиться від вас. Так чи інакше доведеться віддати чоловікову картотеку. Ваш найбільший скарб, вашу страховку, гарантію безпеки та засіб впливу, який під час війни перетворився на тягар, котрий може згубити. Мені як посереднику лишається виторгувати в Зубова для вас вигідні умови капітуляції.

Магда двома пальцями взяла з його руки сигару, струсила попіл на підлогу, примружила одне око, роздивляючись щось на тліючому кінчику.

— Ні.

— Тобто — ні?

— Жодних умов.

— У такому разі іншого варіанту, крім залягти на дно, причому в усіх смислах цього слова, у вас нема. Звичайно, я вас не залишу і зроблю все можливе, аби...

— Нічого ви не зробите, Климентію. Обмін неможливий. Домовлятися нема про що.