Розділ «Частина п’ятнадцята Сказання про те, як одна велика Скіфія перетворилася на дві малі»

Мабуть, тому Новим, що старе місто – перша їхня столиця, нині звана скіфологами Кам’янським городищем, лишилася далеко звідти, біля Борисфену.

Скіфів привів у Крим цар Агар.

Але то було давно – 600 чи й більше років тому.

Зручне місце колись вибрали скіфи для своєї столиці. На вершині скелястого плато, що круто обривалося в долину Салгиру. Зі сходу місто захищала глибока балка. І тільки з південного і південно-східних боків була зведена міцна оборонна стіна, що в свою чергу захищалася ровом і валом.

Отож південно-східна околиця сучасного Сімферополя – така нині адреса столиці пізньоскіфської держави, кримської Малої Скіфії. З тролейбусної траси Сімферополь – Ялта видно неподалік телевежі так звані Петровські скелі, що стрімко уриваються. На трикутному мису між скелями і однойменною балкою і був колись Неаполь Скіфський. З його узвишшя видно в димці долину Салгира і степи, що підбігають до нього з півночі, на заході здіймається гірська гряда.

Неаполь Скіфський, шістсотлітня столиця синів змієногої богині, тієї їхньої частини, яка, відступаючи під натиском сарматських полчищ, подалася не за Істр будувати там в Добруджі Малу Скіфію, а тієї, що відступала на низ Дніпра, в передгір’я Криму, де, потіснивши таврів, які не могли вчинити їм спротиву, почали облаштовуватись на новому місці – як спершу гадалося, назавжди. На всі віки прийдешні.

Але, ще раз повторимо, так гадалося…

І було в нього шістдесят (за іншими підрахунками, вісімдесят) синів, не рахуючи дочок, котрих теж було чимало

Це у нього, царя Скілура (ймовірного сина царя Аргоса), коронованого владики пізньоскіфської держави у Криму, знаної як Мала Скіфія, другої після добружанської за Істром. І хай він був правителем не усієї Скіфії, не Великої, як то були Іданфірс чи Атей, а всього лише Малої, коли вона, по суті, вже загибала, вичерпуючи свої століття на теренах нинішньої України, але по знаності й славі (не кажучи за державну мудрість та військову кмету) він нічим не поступався своїм великим попередникам, вже згаданим Іданфірсу та Атею.

Це був великий цар… Малої Скіфії. (Так, мабуть, вгодно було долі – чи історичним обставинам, аби Малою Скіфією керував великий цар, рівного якому – після Іданфірса та Атея – у Скіфії не було, хоч царів вона мала предосить). Дещо – але тільки дещо – до нього наблизився діяннями син його Палак, проте тільки наблизився, хоч останні роки перед смертю (чи загибеллю) Скілура вони правили мовби разом – батько готував собі навзамін спадкоємця на скіфському престолі, тож за життя навчав сина, привчаючи до державного правління. (Тому й зберігся в Неаполі Скіфському барельєф, на якому вони зображені удвох – цар Скілур і син його Палак. До речі, це єдиний його син – із тих шістдесяти чи вісімдесяти, що їх він мав, чиє ім’я збереглося в історії.)

«Найвищої могутності скіфське царство досягло за царя Скілура, наприкінці II ст. до н. е.» – це з історії, очевидний факт.

Цьому скіфському цареві таки пощастило – на відміну від Іданфірса та Атея, – адже він потрапив до Української радянської енциклопедії, відомої за абревіатурою УРЕ. Хоч що там можна прочитати, як біографічні дані про нього надто скупі. Скіфський цар ІІ ст. до н. е, роки народження і смерті невідомі. Але факт залишається фактом: пізньоскіфське царство (кримська Мала Скіфія) саме за нього, Скілура, досягла найбільшого розквіту і об’єднувала степовий Крим та пониззя Південного Бугу й Дніпра. За часів Скілура – увага! – скіфи мали навіть свій флот, що ним командував один грецький флотоводець, і прагнули заволодіти морськими портами. І це корінні, з діда-прадіда степовики, нащадки споконвічних кочовиків.

Про Скілура та його царювання мало що збереглося в історії. Особливо про його особисте життя. А втім, ім’я його було знайоме багатьом давнім авторам: Страбону, Плутарху, Посидонію, Аполлоніду. Зустрічається воно і в грецькому напису (щоправда, пошкодженому) із Неаполя – очевидно, в ньому, на частині, що не збереглася, було згадане ім’я батька Скілура, який правив до нього. Сам Скілур зображений на мармуровому барельєфі, значно пошкодженому, що був знайдений в Неаполі у 1827 році, з сином Палаком, своїм можливим співправителем і який по смерті батька правив Малою Скіфією. Зображені вони, ймовірно, верхи на конях, кінь до коня, пліч-о-пліч.

Відомий портрет Скілура і з монети, що карбувалася в Ольвії, яка на той час підкорялася скіфам.

В часи Скілура царська влада передавалася від батька до сина, так, очевидно, став царем і сам Скілур.

Який він був в особистому житті? Судячи з кількості синів – за Аполлонідом, їх у нього було шістдесят, а ось за Діонісієм, і всі вісімдесят – плодовитий. І це – не рахуючи дочок, а їх у нього було теж з кількадесят.

На території України це, вочевидь, рекорд – у номінації «Найбагатодітніші родини (батьки)», який навряд чи коли-небудь буде повторений – не кажучи вже, що перевершений. За «Книгою рекордів України» (такий собі вітчизняний аналог всесвітньо відомої «Книги рекордів Гіннесса») найбагатодітнішими були родини львівського купця Вольфа Шольца, який жив у ХVI ст., і мав 12 синів і 12 дочок та запорозького козака (оце козак!) Степана Симиренка, у якого також було 24 дитини. (До речі, з цього роду походить кілька відомих промисловців-цукрозаводчиків та вчених у галузі садівництва.)

За ними йдуть родини, які мали по 17–15 діток. А ось найбагатодітнішою родиною сьогодення за «Книгою рекордів України» вважаються подружжя Менів з Волині, яке має 18 дітей (13 синів і 5 дочок) та подружжя Чорнобаїв зі Львівщини – теж 18 дітей (9 синів і стільки ж дочок), найстаршій дочці було 29 років, а найменшому синові – три рочки. (А ось перед у справі усиновлення дітей веде Олександра Аврамівна Деревська, яка стала матір’ю 48 дітям різних національностей: 17 дівчатам і 31 хлопцю).

Гай-гай, як безмежно далеко теперішнім українцям до скіфського царя Скілура у справі дітонародження. А жаль, приріст населення України з року в рік зменшується, і досвід царя Скілура, як народити стільки дітей, нам би ой як знадобився! А втім, таку кількість дітей від однієї-двох законних дружин не народиш, тож ясно, що, крім законних своїх половин, Скілур мав ще й превелику кількість наложниць-коханок, себто був володарем пристойного гарему,[113] у якому перебували представниці прекрасної статі не лише скіфів, а й багатьох інших народів і племен, а їх у тодішньому Криму Пліній Старший нараховував загальним числом до тридцяти! Так ось у Скілура був значний вибір (чи не з нього, щедрого на любов багатодітного скіфського владики творця гаремів та по кількості народжуваних дітей через віки братимуть приклад турецькі султани, які організацію гаремів піднімуть на найвищий, воістину недосяжний рівень!).

Фізично надзвичайно здоровий і сильний (скіфський богатир!), маючи до всього ж ще й невичерпну хіть, Скілур брав усі задоволення від життя – будучи любострастним, жодної ночі без любки-голубки не проводив і в той же час устигав керувати – навіть добре! – царством. І це в такій непростій обстановці, у якій опинилися скіфи зі своєю Малою Скіфією в Криму. Одне слово, встигав і там, і там – і на державному поприщі, і на інтимному фронті. І там, і там у нього виходило добряче – і любив, і дітей народжував, царевичів та царівен, і пив-гуляв. А те, що ми нині називаємо застіллям у дружньому колі, він влаштовував хіба ж так! І Скіфію зміцнював, утверджуючи її не просто як рівну серед рівних тамтешніх народів, а як сильну й могутню, на певному періоді навіть сильнішу за інші держави.