Розділ «Частина дванадцята Там степи, там могили, як гори…»

Кована маска закривала голову владики і була зроблена з товстого листа золота, щедро прикрашена самоцвітами. Золотий трон Тутанхамона, зроблений з дерева, але обшитий листовим золотом і щедро прикрашений інкрустацією. Ніжки трону у формі левових лап, увінчані левовими головами із карбованого золота, і ще безліч усіляких деталей із золота і самоцвітів та різних коштовностей. (Між іншим: в посудинах із каміння археологи знайшли духмяні мазі, якими Тутанхамон збирався маститися в потойбічному світі, як це він робив за життя. Духи й через 3 тисячі років розсіювали міцний запах!).

Коротко кажучи, нині скарби з гробниці Тутанхамона виставлені в Єгипетському музеї в Каїрі і займають там 10 (ДЕСЯТЬ!!!) залів, площа яких дорівнює футбольному полю!

Розповідати про нечувані, неймовірні багатства єгипетських та інших пірамід можна дуже довго (це, зрештою, потребує окремої праці) – такі вони щедро-рясні. Обмежусь лише кількома прикладами.

На північному заході Туреччини, на горбі Гіссарлик 1873 року археолог Г. Шліман розкопав так званий «Скарб царя Пріама», він складався з 10 000 речей, що знаходилися в срібному посуді. Крім 1000 золотих намистин, до скарбу входили шийні гривни, браслети, серги, скроневі кільця, налобна золота стрічка, золоті діадеми. Був там і масивний золотий соусник вагою в 600 грамів; 47 золотих стержнів і безліч – ліку їм немає! – інших коштовних речей. Це може слугувати за найбільший скарб із будь-коли знайдених археологами.

Цікава (по своєму сумна й повчальна) і сама доля скарбу царя Пріама. Генріх Шліман хотів було подарувати його своїй любій Елладі, але грецький парламент не прийняв такого щедрого дарунку.

Тоді Шліман став пропонувати знахідки різним музеям Європи, а також Британському національному музею, Лувру, переконував французьку владу купити в нього знахідку троянського походження.

«Вимовлення одного тільки цього слова – переконував він урядовців, – відразу ж змусить трепетати всі серця і щороку приваблюватиме в Париж мільйони відвідувачів!» І все ж ніхто не захотів прийняти троянські скарби (серед них знаходилися і такі шедеври, як дві діадеми, одна з яких була зроблена із більш як 16 000 кілець золотого ланцюга!)

Але Г. Шлімана вважали великим містифікатором, тому й відмовлялися мати з ним справу. Лише наприкінці 1881 року «скарби царя Пріама» прийняв Берлін, і з наступного року троянські коштовності зайняли своє місце в Берлінському музеї давньої і найдавнішої історії. Під час Другої світової війни скарб Шлімана був упакований в чемодани і зберігався в бункері в районі Тірґартена. Коли Берлін був захоплений, троянські речі передали радянському командуванню, і влітку 1945 року їх відправили до Москви (259 предметів, в тім числі й троянський скарб) і Ленінграда (414 предметів з бронзи, глини і міді). В СРСР «трофеї» з Берліна зберігалися в режимі особливої секретності і про їхнє місце знаходження довгий чає нічого не було відомо. Лише у 1993 році уряд Росії оголосив, що скарби Трої таки знаходяться в Москві.

Як свідчить німецький письменник К. Керам, археолог Г. Шліман «досяг трьох вершин». Першою були вже згадувані «скарби царя Пріама», другою стало відкриття царських поховань у Мікенах.

Шліман з’явився в найдавнішому місті Греції в лютому 1876 року. Розкопками зайнявся на акрополі, де відкрив п’ять знаменитих гробниць, знахідки яких своїми художніми достоїнствами засліпили увесь учений світ. Сам Шліман пізніше писатиме: «Всі музеї світу, разом узяті, не мають і однієї п’ятої частини цих багатств!»

І хоч перша гробниця була пограбована ще в давнину, Шліман знайшов у ній 15 золотих діадем, крім того, в ній були золоті лаврові вінки і прикрашення у вигляді свастик. У другій могилі, де знаходилися останки трьох жінок, археолог зібрав біля 700 золотих бляшок, а на однім із скелетів була знайдена золота корона з 36 листиками, вона прикрашала голову, що вже перетворилася на прах. У четвертій гробниці виявили п’ять мідних казанів, один з яких був наповнений золотими ґудзиками, знайдено було золотий ритон у вигляді голови бика і чимало інших виробів із листового золота. Одна із золотих масок відображала овальне молоде лице з високим лобом, довгим прямим носом і на диво маленьким ротом з тонкими губами.

Могили буквально були нашпиговані золотом загальною вагою до 30 кілограмів![85] Недарма ж Гомер називав Мікени «золотопишними»!

…Це лише кілька побіжних епізодів до теми «Піраміди та їхні скарби». Побіжних тому, що далі у нас мова піде про степові кургани, попередниками яких і були піраміди (як мастаби – попередниками самих пірамід). Один з авторів, який писав про скіфські кургани, свою розповідь так іронічно почав:

«Практично в будь-якому селі у степовій частині України вам покажуть свою «Козачу Могилу». І розкажуть принагідно романтичну історію її виникнення. У ній, найімовірніше, буде присутній чи то молодий козак, чи, навпаки, сивочолий полковник, який склав свою буйну голову в битві з татарами (турками, шляхтою…). Вам повідають, як його бойові побратими після лютої, але переможної січі поховали героя і шапками насипали на могилі курган». (Між іншим, про це розповідається в старому фільмі про Богдана Хмельницького. – В. Ч.)

Практично зі стовідсотковою впевненістю можна стверджувати, що розповідь ця – не більш як красива легенда. Курган цей, найімовірніше, був споруджений задовго до того, як татари почали чинити набіги на нашу землю. На території нашої країни звичай цей існує майже п’ять тисяч років. Кургани над похованнями насипали і половці, і слов’яни, а до них – скіфи і кіммерійці. А ще раніше – племена, назви яких стерлися з пам’яті поколінь.

Тепер їх називають, відповідно до археологічної традиції, за внутрішнім облаштуванням поховань – ямні, катакомбні і зрубні культури.

Так і обряд поховання пов’язаний, найімовірніше, з поширеним у ту епоху – кінець ІV – початок ІІІ тисячоліття до нашої ери – уявленням про загробне життя і бажанням це життя забезпечити комфортом, що відповідав би соціальному і майновому статусу покійного.

Кургани – перші на нашій землі монументальні споруди – були символом земельних угідь, які забирають на той світ. Річ у тім, що складено їх із дерну. Покладені вертикально його шари могли означати певний земельний наділ, начебто згорнутий у сувій. Розміри цього наділу, вірогідно, і диктували величину надгробної споруди. Що багатший небіжчик, то більший «сувій».

Від пірамід до курганів, де, за переказами, поховані могутники, знатні люди, богатирі

Ой по тих могилах угору високих,