TextBook Лусконіг скипів ще більше.
– Раз такий побожний, то клади пернач і йди молитися в монастир – не місце тобі серед козацтва! Де ж таке бачено, щоби запорожці спокійно собі дивилися на муки народні! Коли ж це ми питали дозволу в королів, царів та ще якого чорта лисого! Ганьба і тобі, полковнику, і такому кошовому! Клади пернач!
– А ти забери, – Шелест поблід і поклав руку на шаблю.
– Годі, – Неживий став поміж козаками. – Не для того ми тут зібралися.
– Так, – Залізняк підійшов до Шелеста, поплескав його по плечу, заспокоюючи. – Ти мені, Юзьку, побратим, але справа складається так, що відсиджуватися не маємо права. Війська нема, міліція козацька за нас, народ готовий. Мусимо вигнати конфедератів, сформували козацькі полки, дати всьому лад і взяти під свою руку припас, а також великі міста, шляхи і переправи. Москалям будемо писати листи і клястися у дружбі, аби приспати їхню пильність. Та головне – не допустити більше панів на нашу землю!
Раптом Шелест засміявся:
– А-ха-ха, – листи він писатиме. Та хто їх читати буде? Хто ти для них такий?
– Ми – народ! – замість Залізняка відповів Лусконіг.
– Отож-бо, – почав було Шелест, але Залізняк його обійняв за плечі.
– Заспокойся, Юзю. Послухай. Зараз маємо гарну нагоду, тож мусимо нею скористатися.
– А чи не думав ти, Максиме, що ви оцим своїм свавіллям можете Січ під удар підставити?
– А хіба ж цариці причина потрібна? – знову гаркнув Лусконіг. – Он, Гетьманщину скасувала і ні в кого дозволу не питалася! Так само і з Запорожжям буде!
– Товариство! – знову гукнув Залізняк, перекрикуючи Кіндрата і Йосипа. – Скоро зійде сонце, тож мусимо визначатися. Хто за повстання?
Місяць уже зайшов, зорі також поховалися, тож галявину перед лісничівкою освітлювали тільки смолоскипи, на котрих шипіла і скапувала смола. Запала мовчанка. Лусконіг підняв руку першим, за ним по хвилі – Бондаренко, Швачка і Неживий. Тоді і Залізняк. Мовив:
– Ми вирішили. Раз так, брате Юзьку, то віддай нам листи кошового…
Шелест стиснув кулаки.
– Кошовий дав ті листи мені особисто, тож можу передати їх комусь іншому лише із його особистої згоди…
Почувши це, Лусконіг спаленів і вихопив пістоля.
– Віддай листи, собачий сину, бо тут тобі і смерть!
– Що?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судний день » автора Яріш Я.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5“ на сторінці 7. Приємного читання.