Розділ «VI»

- А нам по­ра до­до­му, - на­га­дую, - щоб ча­сом не на­жи­ти нам со­бi ли­шенька!

- Iди, Хи­мо, го­лу­боч­ко! - го­во­рить Кат­ря. - Я ось тiльки ще два сло­ва ска­жу, я те­бе наз­до­же­ну.

А са­ма ме­не ви­во­дить на сте­жеч­ку… Я пiш­ла… Що й каза­ти! Я ще пiд гаєм чи­ма­лу го­дин­ку три­ва­ла тих двох слiв… Та вже доб­ре й те ме­нi, що во­на прий­шла трош­ки спокiй­нiша i ве­се­лi­шая.

Допали кри­ни­цi та бор­жiй, спов­нив­ши вiд­ра, до­до­му по­брались. Нас пе­рест­рiв батько.

- А до якої се кри­ни­цi хо­ди­ли? - спи­тав.

- Ми ще й про­гу­ля­ли­ся со­бi тро­хи, - од­ка­зую йо­му. Вiн по­ди­вивсь ме­нi в вi­чi й по­ди­вивсь на доч­ку… А в доч­ки сльози хви­лю­ють…

- Батенько! - про­мо­ви­ла.

I пi­шов со­бi, на­че вiн не зав­ва­жив i не чув сло­ва її блага­щого…