Розділ «12. «Дніпро — Потомак»»

— В обмін на те, що Ви нам віддасте Теда Россмана.

— Ніби Ви самі не можете його узяти, коли вже знаєте, де він перебуває…

— Щиро кажучи, можемо. Але є дві обставини: по-перше, ми не зацікавлені у відкритому конфлікті з такою потужною структурою, як Ваші спецслужби…

— Не лише у цьому річ, Томасе! Якщо я відмовлюся співпрацювати з Вами, Вам не вдасться приховати самого факту заволодіння розробками. Ви ж розумієте, що навіть коли я загину, інформація про них дуже швидко пошириться світом. Точніше, у випадку моєї смерті це відбудеться миттєво — є одна адвокатська контора у нейтральній і демократичній країні, яка передасть журналістам дуже цікаві факти — зокрема, і факт цієї нашої розмови, — вузькі губи олігарха розтяглися у болісній гримасі посмішки. — І тоді ЦРУ не уникнути запитань у конгресі, бо Сполучені Штати знову наразяться на звинувачення у співпраці з міжнародним тероризмом, як це вже сталося в історії з ісламськими фундаменталістами[25]. Крім того, таємно володіти розробками Фількевича-Россмана значно прибутковіше, аніж тоді, коли про них дізнається весь світ.

— Саме так, і це є другою обставиною. А Ви добре підготувалися до нашої зустрічі, Владіміре…

— Завжди готовий, як говорили радянські піонери. Гадаю також, що співпраця зі мною цікавить Вас і суто з матеріальної точки зору.

— Ви самі розумієте, Владіміре, що убезпечити ваші активи — принаймні ті, що Ви встигли вивести з Росії, — можна лише за умови Вашої співпраці з урядом США. Звісно, Вам доведеться більше уваги приділити доброчинності, як це заведено у добропорядних американських багатіїв.

— Профінансувавши Фонд підтримки ветеранів ЦРУ, наприклад…

— Наприклад, його. Але повірте, це будуть необтяжливі і безумовно почесні для Вас видатки.

— А Ви не вчините зі мною так, як із Хазяїном?

— Вам немає чого непокоїтися. Правосуддя Сполучених Штатів не висуватиме до вас претензій. Свої статки Ви ж заробляли у Росії і не відмивали в нас, на відміну від згаданого Вами Хазяїна. Небезпека Вам загрожує лише з боку Батьківщини.

— Здається, я знаю, як цьому зарадити…

— Лишень не дійте зопалу. То як щодо Теда Россмана?

— Гаразд, але не раніше, ніж я сам зможу з ним зустрітися.

— Тоді одужуйте, дорогий Владіміре, одужуйте швидше! — задоволений розмовою, Томас вийшов із палати.

Яхта «Спас» знову з’явилася в акваторії Дніпропетровська. Дена з Гусиком у зворотну подорож не брали, залишивши на Трахтемирівщині під наглядом Остапа. Невидимого замку їм не показували — оселили у невеликій хатині неподалік Букрина. Ще й примусили працювати на городі та сусідську худобу випасати.

Увесь гурт характерників оселився за триметровим парканом у великому котеджі, який винайняв Гордій у селищі Золоті ключі. Іван наполіг, щоби вони не користувалися мобільними телефонами та без потреби не з’являлися на вулиці, особливо поодинці.

Назар, ретельно обстеживши садибу на наявність пристроїв для прослуховування, визначив за найбезпечніше місце для переговорів кімнату без вікон, із майже півметровими бетонними стінами та подвійними герметичними дверима. Будинок проектували та споруджували на замовлення місцевого судді. А той, вийшовши на пенсію, віддав перевагу проживанню у Баден-Бадені. Тепер особняк здавали в оренду через підставних осіб. Надійно ізольована кімната була задумана як величезний сейф для збереження скромних статків служителя української Феміди. Головним недоліком кімнати-сейфа була цілковита відсутність вентиляції, тож увісьмох там не можна було перебувати довше, ніж півгодини.

Насправді кібернетик Назар був проти того, щоб залишати надійний та безпечний Трахтемирівський замок, але Іван переконав його, що їм конче необхідно максимально наблизитися до осідків Россмана та Бланка. У кімнаті встановили круглий стіл та вісім стільців, у такий нехитрий спосіб обладнавши її під тимчасовий штаб Ордену Триголоса.

Тут, пізнього вечора самого початку літа, характерники зібралися вислухати Олега, Мстислава та Мечислава, які навідали цього дня скульптуру здоровенного бугая у Таромському. Обидва близнюки до початку наради намагалися поводитися стримано та підкреслено буденно. Але Іван, який добре знав характери синів, бачив — їм аж терпець уривається, так кортить швидше поділитися враженнями від коротенької подорожі. Олег натомість виглядав похмуро-зосередженим.