Розділ п’ятий Пригоди трупа в Стрийському парку

— Дозвольте мені то залагодити, пане Тимо. Аби не дозволили собі зайвого й не втягнули нас у щось зле, навіть сам із ними піду.

— Так-так, пане Ліндо, мудро зробите. Панові Кошовому, з огляду на обставини справи, довіряти не можна. І повертайтеся скоро, не валандайтесь довго.

— Більше, ніж треба, не буду, — запевнив його Кароль.

Тима знову недружньо зиркнув на Клима.

Вийшов, не прощаючись.

Ще й дверима грюкнув.

Довелося чекати в кімнаті ще близько години — стільки знадобилося Лінді, щоб розшукати вчорашню повію.

Може, Кошовий і Шацький за інших обставин провели б цей час за розмовами, та колишній поліцейський лишив із ними Пляму. Той, зовсім освоївшись, завалився на ліжко й завмер, заплющивши очі. Його присутність була обом некомфортною. Тож Клим обмежився тим, що замовив собі й Шацькому по кухлеві пива з ковбасками — вони зголодніли, таким вийшов їхній обід. Потім дантист звично принишк у кутку, а Кошовий закурив, спробував підбити проміжні підсумки своїх сьогоднішніх пошуків.

Та нічого не лізло в голову.

Лінда повернувся бадьорий, жвавий, і Клим міг битися об заклад — він справді уявив себе знову поліцейським агентом, і згадка про минуле йому дуже сподобалась. Не пояснюючи довго, сказав — на вулиці чекає екіпаж. Трійця вийшла за ним, йдучи до виходу через зал, Кошовий ловив на собі погляди присутніх, проводжали його недружньо. Зовні чекала закрита коляска, Лінда велів сідати всім усередину, сам же примостився поруч із візником. Той знав, куди правити — сіпнув віжками, пустив коня.

Сонце впевнено котилося до заходу, й у світлі його останніх променів Стрийський парк переливався жовтогарячим. Більша частина дерев осипалася, та золото й багрянець жовтневого листу ще огортав парк. Тут було тихо, вітер грався тоншими й довшими гілками, ганяв опале листя брукованими алеями. Недалеко від входу, вже всередині, прогулювалася невисока молода жінка в старенькому, але чистому пальті, капелюшку, хутряній накидці, яка до всього цього погано пасувала. Вона крутила в руці зелену парасольку з великою вигнутою ручкою.

— Маєте. Ваша панна Агнешка, — сказав Лінда.

— Прошу пана, я не спізнилася? — стривожено запитала вона.

Говорила високим, трохи хрипатим голосом. Клим розрізняв природний тембр від набутого, поцікавився делікатно:

— Пані застудилася?

— Йой, ночі нині вже холодні, — кивнула Агнешка. — У помешканні топити нічим, знаєте. Як буде хто добрий, везе до себе. Та частіше паньство хоче мати своє десь тут. Іноді, знаєте, винаймають коляску, й просто там, коли катаються...

— Не скигли. Нікого твоя робота не цікавить, — грубувато обірвав її Кароль. — Ти підеш із нами зараз. Питатимуть — відповідай, не бреши. Отримаєш за це... Скільки дасте, пане Кошовий?

Клим знітився. Він сьогодні без того вже витратив чимало як для особи без певних занять. Виходячи з дому вранці, не взяв з запасом, і в гаманці лишилося небагато. Схрестивши погляди з Ліндою, він спокійно похлопав себе по кишені:

— Панна не буде ображена.

Лиш тепер роздивився — нова знайома мала схожий на молоду картоплину ніс, лице щедро обсипало ластовиння, а великі круглі очі — занадто густо підведені.