Розділ п’ятий Пригоди трупа в Стрийському парку

— Та для чого воно мені!

— Ось, гляньте. Кров і, здається, частки волосся.

Агнешка зойкнула, демонструючи присутнім, наскільки вразлива. Пляма, навпаки, не зацікавився, навіть відвернувся, заклавши руки за спину.

— Припустимо, пана офіцера гепнули по черепу цією каменюкою, — мовив колишній поліцейський. — Якесь важливе відкриття?

— Лише зайве підтвердження моєї теорії, — говорячи так, Клим повернув повії парасольку, витягнув хустку. — Б’юся об заклад, таких каменів у парку не знайдете. Принаймні тут, у цій його частині. Вбивця заздалегідь озброївся. Збираючись на зустріч із Яблонським, прихопив те, чим збирався його вбити. Військові мають зброю. А наш убивця, виглядає, особа глибоко цивільна.

— Роздобути револьвер нині не є проблемою у Львові.

— Згоден, пане Ліндо. Ось ще один штрих до портрету зловмисника. Він не може дати раду зброї. Простіше — отак, каменюкою. Цікава особа, дуже цікава.

Уже повертаючись додому, Клим пошкодував, що дозволив собі міркувати вголос при всіх.

Шацький стороннім не був, та й Лінда, за великим рахунком, теж свого часу був причетним до його справ. Але Кошовий не забував сумний досвід дворічної давнини. Коли той, замість допомогти, розказав Віхурі про особу, яку Клим підозрював у змові з убивцею стрільця Захара Ладного. І хоч поліцейська операція успішною не вийшла, як не вдалося б домогтися свого й Кошовому, неприємний осад від зради залишився.

Він не мав права довіряти Лінді — той неодмінно розповість про все почуте й побачене Тимі, а Тима, своєю чергою, може захотіти помститися нарешті за приниження тієї ж давнини. Хтозна, як кримінальний король зможе використати відомості проти нього. Йому ніхто й нічого не завадить навіть шукати короткого союзу з польськими військовими чи політиками, аби ті змогли зупинити Климів поступ і перешкодити його місії.

Батяра Пляму й повію Агнешку не брав у розрахунок. Та потім подумав: вони теж чули, чого не мали. І обох Тима при бажанні ладен використати наосліп. Після чого порухом мізинця списати з рахунків, тож відповідальним за їхню смерть так само буде Кошовий. Але якщо постійно про це думати, запросто притягнеш до себе подібні біди. Тож, вирішивши зосередитися на справі й продумати подальші кроки, він спершу попрощався з Шацьким, ледь не силою відправивши його додому, до Естер. Ще раніше розійшовся з Ліндою, а повії тицьнув дві з трьох купюр, котрі лишилися в гаманці.

Випите за день вивітрилося.

Місто огорнув тривожний жовтневий вечір.

Міркуючи про своє, Клим пішки дістався до себе на Личаківську. Передчував зустріч із Зінгером та продовження ранкової розмови. Домовласника не було, й Кошовий зітхнув полегшено.

Відчинив двері.

Як і слід було чекати, не світилося.

— Де тебе носить, Климентію? — почув раптом із темряви.

Магда.

А вона ж іще не мала повернутися.