Розділ п’ятий Пригоди трупа в Стрийському парку

— Прошу?

— Знаряддя вбивства, пане Ліндо. Тут, — вістря парасольки постукало по вологій, вкритій палим листом землі, — поліція нічого не знайшла. Й, погодьтеся, не могла. Бо вбили офіцера он там, — імпровізована указка націлилася туди, звідки вони щойно прийшли. — Вони не знали, де шукати. Ми спробуємо.

— Вам особисто це щось дасть, пане Кошовий?

— Мене дивує, чому знаряддя вбивства не цікавить вас, пане Каролю.

— Бо я давно не поліцейський, — парирував той. — Але гайда, перевіримо вашу теорію.

Строката компанія посунула назад.

Вечір огортав парк усе швидше. Зупинившись там, де Пляма знайшов труп, Клим намалював у повітрі невидиме коло, не сказав — звелів:

— Починайте. Всі. Десь тут має бути.

— Нам воно треба, пане Ліндо? — запитав батяр.

— Роби, — коротко наказав той, сам лишившись стояти.

Агнешка вже бродила між дерев, дивлячись під ноги, наче вишукувала гриби. Пляма взяв собі ділянку точно навпроти неї, міряв маленькими кроками, низько нахилявся, вдивлявся в землю, потім розпрямився.

— А що тут треба знайти?

— Будь-що важке. Чим можна торохнути сильного чоловіка по голові й убити.

— Я — кулаком, — хвалькувато мовив Кшись, для наочності стиснувши правицю й помахавши нею в повітрі.

— Ось таке щось, пане Кошовий?

Всі разом повернулися на голос Шацького. Той присів за кущами метрах у двадцяти, обережно, мов уздрівши гадюку, показуючи на знахідку пальцем.

— Несіть сюди, — гукнув Клим. — Не бійтеся.

Йозеф обережно, ніби боячись обпектися, підняв знахідку з землі.

Тримаючи у витягнутій руці, приніс Кошовому.

Той спокійно взяв у нього замашну каменюку, спершу роздивився сам, потім — тицьнув Лінді, аж той сахнувся, пробурчав: