Розділ дванадцятий Пізно...

Пізно...

Шацького в конторі на Шевській не було.

Клима здивувала його сьогоднішня слухняність. Донедавна відпровадити його додому було складно. Після загибелі Шмуля в нього виник психологічний бар’єр, який Йозеф не міг у собі подолати. Кошовий кілька разів намагався розшифрувати його, та Шацький всякий раз ішов від відвертої розмови. Тому Клим обмежився висновком: його друга мучило відчуття власної провини в синовій смерті. Як батько не зміг стати для хлопця тим авторитетом, чия думка важлива, а до слів дослухаєшся. Шмуль на пам’яті Кошового ще підлітком почав відокремлювати себе від родини. З незрозумілих причин удома хлопцеві було важко, Естер займалася іншими дітьми, а Йозеф не підібрав до сина ключик.

— Його вбило життя, яке я дозволив вести, — ось і все, чого Клим зміг добитися від Шацького.

Але, повернувшись із Народного дому, він знайшов контору порожньою. Зазвичай Йозеф, маючи ключ, вигадував різні причини повернутися, лишитися довше. Кілька разів доходило до того, що Кошовий рішуче брав друга за лікоть й ледь не силоміць вів до Кракідалів, компенсуючи примус візитами до барів, котрі зустрічалися по дорозі. Здавши родині її підхмеленого голову, Клим волів не лишатися, як робив раніше, а квапився геть від всеосяжного горя.

Кажуть, час лікує.

Мабуть. Навіть напевне. Він сам довго не міг отямитися після загибелі Басі, та минулося. Тепер він лиш згадує її, не відчуваючи при цьому болю. З Шацькими теж так буде. Нема людини чи родини, в яку хоч раз не постукало б велике горе. Всі переживають.

Клим шкодував, що нині Йозеф послухався його. Кортіло поділитися думками вголос, поміркувати, обговорити все зібране. Вголос думалося краще. Та й Шацький міг підкинути цікавих думок, часто — сам того не бажаючи. Кошового не бентежило й говорити сам до себе, в порожньому приміщенні. Та співбесідник саме зараз не завадив би.

Адже Клим опинився в дивній ситуації.

Щось подібне відчував десять років тому, коли нікому довкола не було користі від знань, хто насправді вбив адвоката Сойку. Офіційно ним назвали російського анархіста-бомбіста, застреленого поліцейським агентом, і глибоко в душі Кошового все влаштовувало. Виявляється, людина, яку Клим вважав своїм другом та в якого вчився, зазнала метаморфози, внаслідок якої стала втіленням усього, що він не сприймав. Можливо, Сойка завжди був таким, лиш мерзота вилізла за сприятливих для того умов. Він заслужив смерті, зло породило зло й пожерло само себе.

Уроборос.

Так само Кошовий ставився й до вбивства Яблонського, якого не знав за життя, а про мертвого чув різні огидні речі лиш два неповних дні. Він заплатив за гріхи життям, для Клима нічого не значив, можна було б при першій нагоді поставити на історії хрест та зайнятися вдячнішим, кориснішим, ближчим йому.

Та щось не відпускало.

Вмостившись за столом і закуривши, Кошовий взяв чистий аркуш, олівець, вивів коло з нерівними краями. Покрутив олівчик у пальцях, думаючи, для чого взявся за такі креслення й що збирався вписати в кружальце. Потім обвів уже намальоване іншим, схожим на пузир. Почав замислено й густо штрихувати менше коло всередині.

Убивцею міг бути Рафал Лінецький.

Висновок влаштував би й самого Клима, й Снігура з Арсеничем, заразом — усю українську спільноту, політичну та військову. У відповідь на беззмістовні заяви, мовляв, ви закатрупили поляка за те, що він поляк, і тепер над поляками висить загроза, надається реальний кандидат на вбивцю. Є ім’я, прізвище, військовий чин, мотив: помста за ображену й принижену офіцерську честь. З реакції підозрюваного в «Сан-Сусі» Кошовий відчув: сказаного ним може бути досить для поліції в якості доказів причетності до вбивства. Можуть і арештувати. Австрійським органам правопорядку вигідно показати себе дієвими, впливовими, такими, що контролюють все. Полякам доведеться рахуватися зі слабкою, та все ж законною, чинною владою. І, як припустив Клим, це посилить позицію української сторони. Фон Гуйна делікатно тицьнуть у брехню опонентів, він здатен хитнутися в наш бік.

Те, що Лінецький раптом виявився поінформованим про конфлікт Яблонського зі стрільцями, в розумінні Кошового грало проти нього. Надто спритно й вчасно він витягнув потрібний туз із рукава. Так роблять шулери.

Але був тут інший бік, який перекреслював подібні здогади.

Заштрихувавши менше коло, Клим завзято почав замальовувати більше, намагаючись не виходити за окреслені краї.