Розділ п’ятий Пригоди трупа в Стрийському парку

— Не я його вбив!

Лінда зиркнув на Клима.

— Отже, ти щось знаєш. Уже непогано. Хто вбив?

— Та не маю зеленого поняття, пане Ліндо! Я побачив того трупа в кущах! Подумав — п’яний, то й обмацав кишені! Тоді бачу — мертвий! Перелякався, бігом відтіля!

Клим зрозумів — не охоче, але все ж вірить Плямі. Його розповідь схожа на правду.

— Відразу побіг? — він включився в допит.

— Не! Ще перетягнув далі! Тобто, — батяр мотнув головою, — не так. Я, коли його побачив, тут же затяг далі, за кущі. Бо той валявся не дуже далеко від алейки, хтось та й міг відтіля вгледіти. Вже потому обмацав.

Виходить, труп волочили бодай один раз...

— Документи викинув ти?

— Пощо вони мені!

— Портмоне — ясно. А сплюв?

Тепер, коли Пляма почав розуміти — його більше не підозрюють, помітно осмілів.

— Йой, пане, ви таке питаєте дурне, що аж незручно.

— Пив тут від ночі, вар’ят, — підвів риску Лінда. — Здобич із неба впала, стільки грошей ніколи в руках не тримав. Ось і понесло.

— Скільки?

Це вирвалося в Шацького, й усі, включно з батяром, глянули на нього, мовби побачили диво — чоловіка, виниклого з повітря.

— Та я лічив хіба, — розвів руками Пляма.

— Це має для вас значення, пане Шацький? — поцікавився Кароль. — Якщо так, спеціально запитаюся в пана Цезаря. Гаманець спорожнили тут.

— Я ще з кобітою був, — ляпнув для чогось батяр.

— Покажеш, із котрою — з нею теж поговоримо.