Розділ п’ятий Пригоди трупа в Стрийському парку

— Усе ви розумієте, пане Ліндо. Ті залишки поліції, котрі місто ще має, вже здають позиції криміналу. Коли безвладдя, настають ваші часи. Й чим більше хаосу, чим менше контролю, тим більше влади у вашого брата. Відповідно — можливостей. А за великим рахунком, у непевні часи ви цілком здатні захопити Львів.

Тима гмикнув, не стримався — смикнув себе за вус. Лінда відмахнувся.

— Пане Кошовий, ви забагато читаєте різної белетристики. Навчилися вигадливості в літераторів на кшталт Жуля Верна чи Ежена Сю, кого ви там ще полюбляєте. Та де, думаю, ви повірили в існування Фантомаса, який волею вигадників щоразу прагне встановити над Парижем злочинний контроль. Не шукайте змови там, де її нема.

— У такому разі, чому б вам справді не видати поліції вбивцю?

— Ви погано почули? А ось пан Шацький почув напевне. Дозволю собі сказати за себе й пана Тиму: ми не віримо поки в провину Кшися Плями. Яким би він не був, у нашому середовищі нема практик видавати людей поліції. Якщо це, звісно, не чужі й не зайди.

— Що, коли він таки винен?

— Я розберуся з ним сам, — прошипів Тима. — Вкотре кажу вам, пане Кошовий — не маю наміру сприяти вам, якими б не були ваші наміри.

Хтозна, куди б зайшла подальша розмова, аби до кімнати не повернулися батяри з Плямою.

Тепер хлопака йшов сам, тримаючись міцніше. Він був мокрий, мов хлющ, розхристаний, вода стікала на підлогу, утворюючи під ногами маленькі калюжки. Пляма голосно сопів, ховав очі від присутніх, дивився вниз і для чогось судомно облизував губи. Мовчазним кивком Тима звелів батярам забратися, а коли ті зачинили двері ззовні, спитав, погано приховуючи огиду:

— Ти. Тобі є, що сказати?

Пляма замотав головою.

— Ти розумієш, про що тебе питають?

— Перепрошую паньство. Впився, — вичавив він із себе.

— Пане Ліндо, не маю вже сил.

Тима всівся на ліжко, ковзнувши вбивчим поглядом по мовчазному Шацькому. Лінда прокашлявся, зобразив із себе суворого слідчого, став перед Плямою так, аби Кошовий теж його бачив, узяв за підборіддя, змусив підняти голову.

— Ти вбив офіцера?

— Нікого я не вбивав!

— Гаразд, запитаю інакше. Вчора пізно ввечері, в Стрийському парку — ти?

— Не я!

— Що значить — не ти?