Розділ сімнадцятий Паперовий спадок пані

Паперовий спадок пані

Стріляли, але вже не на Личаківській.

Климові вікна виходили в глухий двір. Та якщо їх прочинити, все одно можна було почути відлуння вуличних боїв. Шацький поринув у нову для себе роль медичного асистента, причому Магда сама не називала себе фаховим хірургом. Тим не менше, в чотири руки вони в умовах, котрі наближалися до польових, зробили справу так добре, як могли.

Виколупавши Лінецькому кулю без наркозу, вливши в нього перед операцією майже всю наливку і давши в зуби дерев’яну ложку, аби терпілося, Магда лишила Йозефа старанно зашивати рану, сама тим часом оглянула перев’язаного Повха, який несподівано засоромився жінки. Обидва пацієнти поки перебували в задовільному стані, й Магда примостилася у фотелі, яким поступився Віхура. Своєю чергою, Кошовий віддав йому стілець, сам без церемоній влаштувався на підлозі, підстеливши пальто, і так завмер, заплющивши очі та прокручуючи в голові вже відомі факти. Переконуючи самого себе — вбивця той, на кого вони вказували, а ні хто інший.

Так спливло кілька годин.

Спершу Шацький обмовився, що зголоднів.

Потім дзенькнув телефонний апарат. Клим неабияк здивувався — був переконаний, що станція не працює, хоч її разом із поштою все ще контролюють стрільці. Він давно не користувався телефоном, тим більше не чекав зараз дзвінка ні від кого. Перш ніж почав підводитися, Магда випередила — крекнувши, мов стара баба, підвела себе з крісла, підійшла до столу, зняла ебонітову слухавку.

— Так, — помовчала. — Так, Дануто. — Послухала ще, спохмурніла. — Чекай. Кажу — сядь і чекай. Відчиниш тільки мені. Все, заспокойся. Так мало статися.

Кошовий все зрозумів, але однак перепитав:

— Померла пані Яблонська?

— Впокой її душу, — Магда прочитала коротку молитву, перехрестилася, поклала трубку на важіль. — Дякувати Богу, зв’язок не зник.

— Усе могло бути, — зауважив зі свого місця Віхура.

— І нещасна, налякана Данута сиділа б поруч із покійницею, тремтячи й боячись вийти з дому, — зітхнула Магда. — Хтозна, скільки це триватиме. Але хай там як, дівчина все одно не ризикнула б виткнути носа. Отак і жила б разом із мертвою під одним дахом день, два, три...

— Ти перебільшуєш, — Кошовий звівся на рівні.

— Аж ніяк. Кудись зібрався?

— З тобою. Ти йдеш до Яблонської, пішки, через місто. Я не можу тебе отак пустити саму.

— Пані Магдо, слухайте. То є мудро, — зауважив Шацький.

— Розумію. Сама хотіла тебе просити.

— Думала — треба говорити про такі речі окремо, спеціально? Це ж очевидно, Магдо — одна не підеш.