Розділ шостий Магда в сутінках

Магда в сутінках

— Що сталося?

— У сенсі?

— Ти сидиш у темряві.

— Гаснуло світло. Ти знаєш, останнім часом це трапляється.

— Але вже є. У пана Зінгера он світиться.

— Мабуть. Не знаю. Дуже втомилася, сіла, ліньки було вставати. Навіть лампу запалити чи свічку.

Кошовий повернув вимикач.

Магда Богданович сиділа в кріслі за великим письмовим столом. Перетягнувши його в куток, колишній пожилець, адвокат Євген Сойка, облаштував там щось подібне до кабінету — окремої кімнати для роботи апартаменти не передбачали, лиш залу, спальню, кухню та ванну з ватерклозетом. Остаточно перебравшись до Клима три роки тому весною, після повернення з Трускавця, де вони пересиділи російську окупацію, Магда ніколи не займала це місце, залишаючи за Кошовим право на особистий простір.

— Ти спитала, де мене носить, — Клим почепив капелюха на вішак і заходився розстібати пальто. — Зазвичай ти повертаєшся зі шпиталю пізніше. А як приходиш раніше, тебе не цікавить, де я затримуюсь. І, здається, ніколи не переймалася моїми справами.

— Бувало, що переймалася.

— Так, коли вони перетиналися з твоїми інтересами.

— Климентію, у мене є підозра — ти шукаєш приводу з’ясувати стосунки.

— Навпаки, Магдо. Розмову почала ти.

— Я лише запитала, де ти ходиш.

— Це значить — тобі раптом стало вкрай важливо застати мене вдома.

— А що, як мені просто захотілося сьогодні побачити тебе? Ти не припускаєш, що я могла заскучати?

— Чому ж, — він скинув пальто. — Мені навіть приємно. Але ж це не так. Принаймні сьогодні.

...Кошовий досі не міг пояснити собі, куди заходить його життя з Магдою.