Розділ п’ятий Пригоди трупа в Стрийському парку

Пригоди трупа в Стрийському парку

Та сама кімната, перша відразу за кухнею.

Климові стрельнуло — Тима повів його туди навмисне, аби нагадати, як переховувався тут чотири роки тому, під час російського панування у Львові. Але відкинув цю думку. Злодій був не з тих, кому подобався певний символізм. Тима мислив інакше, й оскільки був господарем на цій території, міг зайти, куди заманеться. Тому, щойно їхня компанія зникла з цікавих очей, грубо, вже не церемонячись, схопив Пляму за карк, кинув головою вперед, прочинивши його лобом найближчі двері. Той протаранив їх, і коли пустили — жабою гепнувся на підлогу. Не зронивши пари з вуст, Тима кивком запросив заходити інших. Сам переступив поріг останнім, щільно зачинився зсередини.

Тут нічого не змінилося. Те саме ліжко, накрите грубим покривалом, круглий стіл на вигнутих ніжках біля запнутого завісами вікна, віденський стілець і брудне дзеркало на стіні. Хіба зі столу зникло чорнильне приладдя, зате карафка й незмінна чарка стояли в центрі. Як і минулого разу, вона була порожньою.

П’ятеро чоловіків заповнили невеличку кімнату й тут миттю стало тісно. Шацький, за звичкою не бажаючи заважати, заволодів єдиним стільцем, пристроївся у кутку. Лінда присів на ліжко, відкинувся спиною до стіни, поклав ногу на ногу. Тима з Кошовим лишилися на ногах, Климова правиця далі стискала наган, гаманець тримав у лівій руці.

— Що накоїв цей батяр? — сухо запитав Тима.

— Вбив польського офіцера вчора в Стрийскому парку, — пояснив Кошовий.

— Пляма — бенькарт[22] відомий. Молока на губах ніколи не мав, бачерувка виступала й не висихала ніколи. Ще той шуя[23], горе матері. Заливається в дрібний мак, та ще й, вар’ят, полюбляє люру[24]. Та цей хлоп годен хіба на яку дрібну махлюйку[25].

— Гаман ваш хлопака справді міг узяти, де завгодно. Такий є не в одній львівській кишені, — погодився Клим. — Але ось цей сплюв[26], пане Тимо, у своєму роді єдиний. Тобто, — поправився відразу, — напевне знайдеться чоловік, котрий має такий самий наган із подібним дарчим написом. Проте все впирається в Стрийський парк.

— Прошу?

— Вчора, ймовірно — пізно ввечері або глупої ночі, там убили польського офіцера.

— Пляма не настільки дурний, аби сікатися до військового.

— Чоловік ходив у цивільному, — парирував Кошовий. — Його вдарили по голові, сильно. Щойно я переконався: ваш Кшись Пляма у своїй силі дурний. До того ж він, за моїми прикидками, одного зросту з жертвою, а я оглянув труп і можу собі уявити, як ударили й, відповідно, зріст нападника. Нарешті, в мені й Шацького зо два десятки свідків, котрі підтвердять — Пляма агресивний, легко хапається за ніж, не кажучи вже про револьвер. Й тільки випадок не дав з’явитися тут сьогодні ще одному трупові. Запитайте в пана Цезаря...

— Досить, я все бачив, — відрізав Тима. — Але ви нічого не довели.

— Яких доказів треба ще? Пляма гуляв тут учора з вечора. Кажуть, поїв усіх бажаючих, смітив коронами. Припускаю, засинав, прокидався, похмелявся й знову вимикався, аж поки не просадив усе. Портмоне порожнє, самі переконайтесь.

Лінда кахикнув.

— То ви, пане Кошовий, пов’язуєте загул батяра з убивством у Стрийському парку?

— Взагалі-то, пане Каролю, я йшов сюди, аби просити про допомогу. Труп знайшла одна повія така собі Агнешка, прізвище Пілунська. Хотів би поговорити з нею, для мене важливо знати обставини. Вона свідок, як не крути. Не знаю, чи вдалося б мені домовитися з вами чи паном Тимою. Вибрик упитого Плями події прискорив, й, схоже, Агнешка мені вже не потрібна.

Лінда й Тима перезирнулися.