Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

— Ваша милосте... — уклонився йому Христоф, — не сподівався зустріти вас ось так несподівано...

— Все земне наше паломництво — суцільна несподіванка, — по-філософському сказав Фірлей, — ти, либонь, і гепнутись посеред вулиці не сподівався.

Голоси за спиною маршалка знову захихотіли. Христоф стиснув зуби, бо відповісти хотілось зухвало й гостро.

— Не ображайся, — вгадавши його настрій, поспішив промовити вельможа, — жарти о такій порі — химерна річ. І не все слід сприймати близько до серця. То як, дорогий Христофе, вдалося тобі отримати бодай королівську аудієнцію?

— Ні, ваша милосте, — вирішив збрехати той.

— Не дивно... Зараз король допускає до себе тільки того Свенсона і лікарів. Втім, мені відомо більше...

Ян Фірлей раптом стишив голос і підійшов ближче до свого співрозмовника.

— Наш Сігізмунд навряд чи доживе до ранку, — промовив він.

Христоф змовчав.

— Ти чув мене? — перепитав маршалок.

— Чув, ваша милосте.

— І що ж?

— Ця звістка завдає жалю.

— Так, але я зараз про інше... Смерть короля передчувають усі. І з усієї Речі Посполитої до Кракова стікаються могутні вельможі. Ті, хто готовий ділити королівську спадщину. Не треба бути провидцем, аби передбачити, що як тільки закриються назавжди очі Сігізмунда, тут почнеться різанина. Це важлива ніч, Христофе. Бо вже в прийдешній полудень буде видно, хто матиме владу, а кого втоплять у Віслі чи втопчуть у краківські вулиці. Тому кожна вправна шабля і кожне хоробре серце зараз для мене на вагу золота...

Фірлей ухопив Христофа за плечі.

— Я заплачу тобі будь-які гроші, якщо станеш цієї ночі поруч і рубатимеш за моїм наказом. Ти згоден?

— Ваша милосте...

— Будь-які гроші, — перебив його маршалок, — всі патякають про мою скупість, але я доведу тобі інше.

— Я зв’язаний іншим обов’язком, вашмосць.

— Яким ще, в дідька, обов’язком?