Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

Чоловік з Лемберга напружив слух і трохи подав голову вперед, щоб краще розчути слова монарха, однак той вкотре важко зітхнув і заплющив очі. Точніше, його важкі повіки скотилися вниз і не підіймались назад.

— Ваша величносте, — стривожено промовив Свенсон, — ваша величносте, ви чуєте мене?..

Не відкриваючи очей, Сігізмунд кивнув. Тоді Христоф підійшов до королівського ложа і, ставши на одне коліно, нахилився до страждальця.

— Скажіть мені, де знаходиться дитина, ваша милосте, — промовив львів’янин.

Король облизав сухі потріскані губи.

— В Познані, — прошепотів він ледь чутно.

— В Познані, — повторив Христоф.

— Це хлопчик? — знову запитав він.

— Так...

— Пам’ятаєте ім’я?

— Звісно, — навіть у слабкому голосі почулося щире обурення, — звісно...

Христоф замовк і став чекати, доки король назве ім’я сина.

— Звісно... — втретє сказав той, — його звати... Франциск, здається...

— Франциск, — Христоф повторював сказане, аби впевнитись, що розчув правильно.

— Йому має бути трохи більше року...

— Зрозумів, ваша милосте.

Христоф спробував підвестись, але король зупинив його легким холодним дотиком.

— В Познані знайдіть... абата Купідуру... Це наш друг. І він знає...

Сігізмунд, здавалося, заговорив з останніх сил.

— ...мою таємницю.