Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

Сігізмунд усміхнувся.

— Схоже, мені вони знадобляться, Христофе, — мовив він, — підійдіть ближче...

Чоловік зробив два кроки до ліжка, на якому лежав монарх. Розпорядник короля залишився на місці.

— Ви також підійдіть, Свенсоне, — звернувся до нього Сігізмунд, — даруйте, я нічого вам не сказав. Але в мене, як і раніше, не буде від вас таємниць...

Вікінг і Христоф завмерли, чекаючи на продовження королівських слів. Той попросив дати йому води і, щойно Свенсон виконав його прохання, заговорив знову:

— Як бачите, панове, у вашого короля певні негаразди...

Тут він хрипло засміявся, проте піддані не підтримали його жарту.

— Тобто я помираю, — вже звичним своїм тоном проговорив Сігізмунд, — але це не найгірше, попри те що ця звістка зовсім не тішить мене. Найгірше полягає в іншому...

Він глибоко вдихнув і, трохи потримавши повітря в своєму хворому нутрі, зі свистом видихнув його назовні.

— В тому, що на троні я не залишаю нащадка, а на землі — законного сина, — продовжив Сігізмунд, — будь-де це стає причиною кривавого хаосу... Змов, інтриг, убивств, які нищать королівство зсередини. Бідна, бідна моя Річ Посполита!.. Але Бог свідок, вже нічим я їй не допоможу.

По обличчю короля потекли сльози. Можливо, тієї миті він також усвідомив, що гірку його передсмертну промову про долю Польщі мовчки вислуховують похмурий швед і Христофор, який був русином з походження.

Проте, після ще однієї паузи і ще одного важкого зітхання монарх заговорив про інше:

— Втім, сталося так, що, попри все, я залишаю по собі на цьому світі маленьке життя...

Христоф і навіть суворий вікінг здивовано звели брови, а король усміхався, і усмішка його була щасливою. Сігізмунд сповненим тепла поглядом дивився кудись у стелю, де, можливо, бачив щось, що приносило йому полегшення, або чийсь образ, який втішав його у ці останні болісні миті.

Минуло майже чверть години, перш ніж король заговорив знову:

— І от, мої дорогі друзі, перебуваючи на смертному ложі й терплячи несамовитий біль, я прошу вас зберегти чи порятувати мою дитину, яка ніколи й не бачила свого батька, — Сігізмунд перевів погляд на своїх мовчазних слухачів, — знайдіть це янголя і допровадьте у безпечне місце. А найголовніше — збережіть таємницю. Бачить Бог, життя цієї дитини перетвориться на пекло, щойно про наш кровний зв’язок дізнаються мої вороги...

Дихання короля стало важким і уривчастим.

— Свенсоне, — видавив з себе монарх, — поруч з вами відчайдух і сміливець родом з Лемберга. Довіряйте йому, наче собі. Після моєї смерті ви залишитесь розпорядником скарбу, то ж дайте цьому чоловікові стільки грошей, скільки йому знадобиться...

— Буде сповнено, ваша величносте, — невпевнено відповів той.

— Христофоре, вас я прошу виконати цю останню волю вмираючого короля...