Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

— Хочу знати, чи не прибували до мене кур’єри за останню добу?.. Чи не було важливих послань?

Свенсон уклонився і дістав зі своєї важкої шкіряної сумки, що висіла на поясі, кілька згорнутих листів.

— Звістка зі Сходу: Девлет-Гірей іде на Москву[7].

— Чув, далі...

— Секретар вашої королівської милості, Ян Замойський[8], бажає вашій величності одужання і...

— Далі, — знову перебив Сігізмунд.

— Князь Острозький[9] пише, що війська наші в Лівонії[10] потребують харчів та пороху.

Сігізмунд важко зітхнув.

— Далі.

— Короткий лист з проханням про авдієнцію.

— Хто просить?

— Такий собі Христофор з Лемберга.

— Хто це?

— Не знаю, ваша милосте, — відповів Свенсон, — пише, що ви без сумніву згадаєте його.

— Я згадаю його? Якого дідька? Він додає якісь поважні факти?

— Ні.

— Тоді спаліть цей лист.

— Як скажете, ваша величносте... Хіба що.

— Що?

— Чоловік цей нагадує, що одного разу, ваша королівська милість потрапили у скруту.