Розділ II Авдієнція в Його Величності Сігізмунда II

Жест його виглядав слабким і безнадійним, проте гість зупинився. Добру хвилину тривала мовчанка. Очевидно, незнайомець вирішив, що поспішати нікуди і терпляче чекав, доки монарх прийде до тями.

— Можливо, ми домовимось?.. — звівши очі на співрозмовника, майже пошепки промовив Сігізмунд.

Той зайшовся гучним скрипучим реготом.

— Домовимось? — перепитав незнайомець і в голосі його було стільки знущання, що вистачило б на десятьох таких, як Сігізмунд Август, — про що ви хочете зі мною домовитись, ваша королівська милосте?

— Дай мені ще трохи часу, — благально вимовив той.

— Твій час закінчується сьогодні.

— Будь ласка... Невже я не можу прожити бодай на одну добу довше?

— Можеш, — кивнув гість, — але навіщо це тобі? Завтра нічого не зміниться.

— Зміниться. Є одна справа, яку я мушу закінчити.

Біль та розпач пожирали короля, і він вже не міг триматися рівно. Монарх згорбився, важко спершись на свій ціпок. Цей чоловік, від якого досі залежала доля велетенської Речі Посполитої, викликав до себе тільки жаль.

— Мало хто в світі будь-коли торгувався зі смертю, — промовив гість, — а ті нечисленні, хто все ж на це зважувався, потім гірко шкодували і прагнули таки померти у свій час. Але було пізно...

— Отже, це можливо? — з надією запитав Сігізмунд.

— Можливо, але доведеться заплатити жахливу ціну.

— Мені однаково. Я готовий.

— Навіть не почувши, що буде потрібно за це мені?

— Що ж, кажи...

Співрозмовник короля глибоко вдихнув повітря. Воно затрималось на мить десь у його легенях, а потім зі свистом вирвалось назовні. Сігізмунд болісно зойкнув, ніби цим зусиллям у нього вже відібрали частку життя.

— По-перше, за це ти вмреш у страшних муках. Мені потрібен біль...

— Гаразд, — ані хвилини не сумніваючись, відповів монарх, — я згоден.

— Це ще не все, — перебив його гість, — мені мало твоїх тілесних мук. Знай, що за ласку, яку отримаєш від мене, заплатиш не тільки ти.