З цими словами Казимир попрощався і вийшов за двері, зачинивши їх за собою на відміну від сварливої пані Вовчухівської.
Чекаючи призначеного часу, Христоф кілька разів готовий був відмовитись від запрошення, проте врешті цікавість взяла гору над обережністю, і рівно о десятій він був біля кам’яниці, яку в місті називали «венеційською».
Служниця впустила його досередини, де за столом вже чекали Казимир, консул Массарі, що був блідий, наче мрець, бо рана, отримана нещодавно біля костелу Марії Сніжної, все ще давалася взнаки, і лікар Домінік Гепнер. Останній, побачивши Христофа, привітно звівся на ноги й простягнув йому руку для привітання.
— Радий вас знову бачити, дорогий Христофе, — сказав Домінік, — скільки ж часу минуло відтоді, як ми разом обороняли Львів?
З цими словами він глянув також на Казимира.
— Здається, не менше десяти років, пане Гепнере, — відповів прибулий, — місто за цей час либонь встигло нас забути.
— Пане Массарі, — звернувся до консула Домінік, — перед вами один з найбільших сміливців Речі Посполитої та безперечно найкращий стрілець від Лівонії до Волині.
Консул усміхнувся і злегка кивнув головою.
— Для мене честь вітати вас у своєму дому, — проказав він.
Служниця принесла вина, сиру та хліба, і чоловіки пригостилися.
— Чи можемо починати? — запитав Массарі у Казимира.
— Я дозволив собі запросити ще двох людей, — відповів той.
— Кого саме?
Найманець вже хотів розповісти, але знову з’явилася служниця, повідомивши, що панове Корнякт та урядник Орест щойно прибули.
— Корнякт? — різко перепитав Массарі.
Обличчя консула вперше за останній час почервоніло.
— Казимире, я, звісно, дуже зобов’язаний вам. Ви врятували мені життя і, клянусь Богом, не забуду цього боргу. Але бачити Костянтина Корнякта в своєму домі я не хочу!
— Пане консуле, присягаю, увесь ваш борг буде сплачено, якщо зараз ви довіритесь мені. Цей чоловік потрібен для нашої справи... Закликаю вас бути гостинним, навіть якщо це важко. Впустіть його в дім.
Христоф, який розумів далеко не все, що тут відбувалось, з цікавістю спостерігав за обличчям господаря дому. З нього, як зі сторінки відкритої книги, можна було прочитати злість, яку консул щосили намагався приборкати. Врешті, йому це вдалося, і він подав знак служниці впустити гостей.
Корнякт і Орест зайшли до покою й мовчки оглянули присутніх. Орест, зрештою, привітався і також сів за стіл, а грек продовжив стояти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Король болю» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XI Кам’яниця консула Венеції“ на сторінці 6. Приємного читання.