Розділ дев’ятий

Потім, уже в’їжджаючи в гори, вона не втерпіла й поцікавилася:

— Яне, навіщо ви це робите?

— Що?

— Ви ж провокуєте їх... Скоро по окрузі підуть плітки, що я якась відьма, а ви, приміром, упир... З’явиться сторожа й кине нас у підвал із ланцюгами, в яке-небудь підземелля...

— Дуже оптимістично...

— У світах, подібних до ЦЬОГО, немає ні здорового глузду, ні закону. В усякому разі, такими їх зазвичай описують...

— Ірено! Ми ж не маємо можливості зробити повідомлення по телебаченню: «Терміново розшукується Анджей Кромар, моделятор...» Покладіться на мене — я вмію працювати язиком...

— Воно й видно... — глузливо погодилась Ірена.

Після полудня зробили привал. Підкріпилися рештками прихоплених із дому харчів. Запили колодязною водою, що втратила для Ірени всю свою смаковитість. Вона воліла би натомість апельсинового соку...

А потім, вирушивши за потребою в кущі, вона раптом ногою втрапила в кротячу нору. Земля почала осідати — ніби не безневинний кріт її вирив, а робітники метробуду. Серед глини темніли залізні петлі кольчуги, Ірені з переляку здалося, що вона потривожила чиюсь могилу...

Семироль кинувся на її крик.

У кротячій норі справді зберігалася кольчуга, згорнута вузлом. Усередині виявилися срібні та мідні монети — не так щоб багато, але саме видовище вражало...

— Це ж треба! — пожартував Семироль. — Новачкам щастить...

— По-дурному щастить, — додала Ірена.

Дорога до міста, що зазвичай займала в Ірени хвилин сорок-п’ятдесят, забрала мало не весь день.

Вона сподівалася, що на місці кав’ярні під череп’яним дахом виявиться щось на зразок шинку — але помилилася. Ніякої кав’ярні чи шинку не було взагалі. Напевно, невигідно відкривати шинок у безлюдному місці — не так багато охочих подорожувати...

Дорога була порита вибоїнами — кобила ступала, ретельно вибираючи місце, куди поставити ногу. Ірені згадувалась їхня із Семиролем остання ризикована поїздка; ймовірно, машина-всюдихід так і залишилася на вулиці, перед входом у «Святкові сюрпризи...»

Семироль думав про своє. То зводив брови, то з цікавістю дивився навколо, зрідка навіть усміхався своїм думкам; Семироль був як саламандра, яку од каміна пересадили до печі. Загалом невелика різниця...

— Ірено...

— Що?