Розділ дев’ятий

— Ірено, хочете пити? Не хвилюйтеся, вони зараз поїдуть...

Вона вимила руки. Одначе підвода, схоже, нікуди не збиралась їхати — дорослі були не менш цікаві, ніж дітлашня.

Вона напилася з долонь, складених жменею. Вода була... ні, вона не знала таких слів. Ніколи в житті їй не доводилося куштувати такої води. Вона чекала ломоти в зубах — але вода була не дуже холодна — м’яка і пахла чомусь хвоєю...

Криничний зруб лякав її. Ніби паща заснулого чудовиська. Ніби всі колодязі, бачені нею в житті, були несправжні, мертві, неначе мумія викопного звіра... А ЦЕЙ був живий. Живий, але допотопний...

«Щоби були лісові духи, гноми там різні, криваві бойовиська, жорстокі закони... любов... А не побутові, вибачте, розбірки з сумними наслідками...»

Вона блідо всміхнулася, знову — і до речі — згадавши професора східної літератури.

Тим часом на край зрубу вилізло хлопченя років шести. Ірена мимоволі озирнулася: куди дивиться мати, чого доброго, дитина впаде!..

Мати дивилася на Семироля. Той був цілком адекватний — верз нісенітниці про щедрі врожаї і, значицця, добрі прикмети, а заодно цікавився, чи не доводилося добрим людям чути про добродія на ім’я...

Хлопченя вже падало всередину. Мабуть, від переляку у нього відібрало мову — принаймні дерся він мовчки. Пальці ковзали по мокрому краю зрубу...

Людина з нормальною реакцією устигла б кинутись і підхопити малюка. Ірена ж спершу роззявила рота, кліпнула очима, затим...

— А-а-а!..

Усі кинулися до колодязя одночасно. За мить до того, як руки хлопченяти мали зісковзнути, й за секунду до того, як рука батька вхопила сина за комір — Ірена кинулася, зловила тонке зап’ястя, відчувши, що хлоп’я важить не так уже й багато...

— Добре діло зробили, пані, — сказала жінка з дивним виразом.

Оддалік батько вже лупцював урятованого малюка батіжком. Ірена здригалася, раз по раз обертаючись на хлоп’ячий вереск.

— Та що там я... — сказала вона збуджено. — Я тільки схопити встигла...

Жінка зсунула брови — дивно, з якоюсь неприязню:

— Добра справа вам... зарахується.

Після цього ніхто не мовив ні слова. Діти, укупі з врятованим-відлупцьованим шибеником, позалазили на підводу, чоловік підохотив широкогрудого жеребця, і незабаром процесія — кінь, підвода, чоловік і жінка, що йшли обабіч неї, — рушила туди, звідки з’явились Ірена з Семиролем.

— Спритно ви його схопили... — пробурмотів адвокат. — З вашою реакцією — просто дивно...

Ірена відмахнулася.