Розділ дев’ятий

Бочка бебехнулась об стіну.

Здригнувся трактир. Від удару бочка врешті тріснула й випустила з себе калюжу густого пійла. Але ніхто в цей момент не звернув на скоєне уваги. Якась жінка, що кричала з натовпу, проштовхалася нарешті уперед. Схопила в обійми живу, зовсім неушкоджену стару, тицьнулась обличчям у квітчасту хустку.

Високий світловолосий чоловік на мить обернувся. Ірена встигла побачити зосереджене, аристократично-бліде, зовсім молоде обличчя.

Ще хвилина — і в збудженому натовпі не залишилося ніяких аристократів. Розпатланий крамар бідкався над розбитою бочкою, бродячий пес жадібно хлебтав дармове вино, дехто з натовпу кинувся туди ж. Квітчаста хустка пливла, вибираючись із натовпу — старенька йшла, спираючись на руку дочки, що голосно ойкала і, здається, ще й доказувала щось на втіху роззявам.

Ірені згадався хлопчик, якого вона втримала від падіння в колодязь.

Щоправда, вихопити людину з-під бочки, що котиться схилом, куди складніше, ніж просто вчасно простягнути руку. Русявого панича, який у необхідну мить опинився в потрібному місці, запросто могло розчавити за компанію...

Ірена зітхнула. Вклалася у ліжко і сховалася під ковдрою до підборіддя — досить. Доволі на сьогодні вуличного вертепу. І без того всяка нісенітниця лізе в голову.

Семироль повернувся після полудня — мовчазний і спантеличений. Свою елегантну сорочку, яка втратила свіжість іще позавчора, він змінив на іншу — простору, з грубого білого полотна. Помітно було, що Семироля явно дратували куплені короткі оксамитові штани й черевики з пряжками, що їх він взув на босу ногу.

— Під ці штаненята ще панчохи належаться... — усміхнулась Ірена.

Семироль скривився:

— А ви керсетку за всіма правилами наділи?

Ірена погладила живіт:

— Як можна...

Талія її явно поширшала. В останні дні це не викликало ніяких сумнівів.

Семироль промовчав.

Обідали внизу, в харчевні; суп із курячим потрухом Ірена їсти не схотіла, зате ретельно обгризла куряче стегенце. Семироль замовив собі вина і випив сам майже увесь глечик.

— Спиваємось потроху, Яне?

— Ірено, треба поговорити...

У мовчанні вони повернулися до своєї кімнати. Ірена вловила цікаві погляди господаря й постояльців. Семироль зачинив двері на засув, відчинив натомість вікно, впустивши гомін із вулиці, сів на канапу з химерними підлокітниками:

— Ірено... Ви мали рацію. У цій так званій МОДЕЛІ щось не те...