Розділ дев’ятий

— Яне, ви куди?! Вже пізно...

— Не турбуйтесь... Я скоро.

За ним зачинилися двері, але лише кілька хвилин по тому Ірена здогадалася, куди і навіщо він вирушив.

Ні про який сон, ясна річ, уже не йшлося.

У щілини віконниць заглядав повний місяць — якомусь бідоласі нині не пощастить.

Слух про упиря розлетиться миттєво...

Якщо, звичайно, жертва залишиться живою. Або якщо Семиролю не вдасться заховати труп із характерними слідами на шиї...

Прокинутися б... Прокинутися б удома, або в крайньому разі — на фермі, де проступають за вікном обриси гір...

Вона лежала, натягнувши до підборіддя ковдру. Ліжко скрипіло при кожному порусі. Лойова свічка смерділа.

На ранок Семироль не повернувся.

Вона чекала до обіду, потім, долаючи страх, спустилася донизу і поговорила зі служницею.

Ні, ніяких особливих чуток. Ніяких страхітливих новин... Хіба що... Пані чула? У місті з’явився хтось «безкорисливий» — від них усього можна чекати, остерігайтеся, пані... Ви ж сьогодні не з’їдете? Ні?..

На щастя, Семироль ідучи залишив більшу частину грошей. Значить, іще деякий час Ірена буде в змозі платити за житло...

Служниця стишила голос:

— Пан поїхав? Зовсім? Пані потребує допомоги?

Ірена через силу похитала головою.

До вечора Семироль так і не прийшов, і наступного ранку не з’явився теж. Ірена зібрала всю мужність і вирушила до міста.

Осідала пилюка. Похрипли під вечір усілякі закликачі й бродячі торговці; тьмяно зблискували в променях сонця флюгери. Ірена боялася заблукати і тому весь час поверталася до готелю, що мав, як з’ясувалося, прикметну назву «Три кози».

Семироль умів забалакувати з кожним стрічним. Ірені бракувало сміливості навіть на те, щоб запитати дорогу. На перехресті, просто на бруківці, розташувався невеличкий базарчик; торговки, повз яких Ірена проходила вже вкотре, з неприхованою цікавістю розглядали її.

Вона занепала духом. І зовсім уже зважилася повернутися до готелю, укластися в постіль і просто полежати без думок. Аж тут на перехрестя вилетів вершник на високому породистому коні.