Розділ дев’ятий

Ірена встигла розгледіти високі чоботи зі шпорами, темно-червоний плащ і зосереджене, дивно заклопотане молоде обличчя. Неначе вершник подумки перемножував шестизначні числа...

Кінь якусь мить потупцяв на місці — а потім, спрямований коротким порухом руки і шпор, ринувся просто на ряди торговок.

Жінки кинулися врозтіч. Ірені аж вуха заклало від вереску.

Підкови копит пройшлися по глиняному збіжжю, умить перетворивши його на купу череп’я, затим по розкладених на землі купах овочів, по свіжій рибі. За секунду розтрощивши ринок, вершник розвернув коня і поскакав у одну з бічних вуличок, супроводжуваний криками, лайкою, градом прокльонів...

Жінки лаючись уже збирали черепки та підраховували збитки — а Ірена все ще стояла уклякло, тримаючись за серце, притулившись до чийогось паркану. Серед солоних лайок, які осідали на землю разом із пилюкою, повсюдно чулося слово «безкорисливий». Впліталося в найхимерніші поєднання, набувало незвичного змісту, само перетворювалося на лайку: «У-у-у, пес безкорисливий».

Ірена випросталася. Паркан, на який вона опиралася, був увесь запилючений вугіллям. Ірена забруднила рукав, та й довгий поділ, який так заважав при ходьбі, не завадило б вичистити...

«Безкорисливий пес» був тим самим героєм, який два дні тому з ризиком для власного життя врятував стару. На Ірениних очах. На очах натовпу.

Ніч минула в напівмаренні: кілька разів їй снилося, що повернувся Семироль. Вона підхоплювалася йому назустріч, радіючи, як маленьке дівча, — і щоразу прокидалась. Тоді засинала, і знову тихо відчинялися двері, входив упир-адвокат...

Уранці вона сховала решту грошей у мішечок-гаманець і вирушила в місто, розумно вирішивши, що треба якось діяти. Спершу вона намагалася запам’ятовувати дорогу до готелю, а потім облишила це.

Раптом їй зустрілася невиразно знайома будівля. Вона прискорила крок. Невже?!

Гарпії перед входом... Інститут.

Молодики в темнім убранні, ніби як ченці... ні, студенти. Ірена зупинилася, наступивши на поділ спідниці.

Зараз на ґанок вийде пані Карателька... хоча ні. Навряд чи в цьому навчальному закладі викладають жінки, принаймні серед студіозусів дівчат не видно... А от довготелесий професор східної літератури цілком може зустрітися...

Вона набрала в груди повітря і пройшла між кам’яними гарпіями. Якщо на секунду повірити, що зараз буде пропахла кішками темрява, а через мить її зустріне пан Петер — облисілий, із чашкою кави в руці...

— Пані, ви куди?..

Студенти дивилися на неї з подивом. Ірена вибачилася й побрела геть.

«Пані Хміль, здрастуйте... Пані Хміль, ми читали вашу останню повість... Пані Хміль...»

Колишня викладачка. Колишня письменниця. Колишня дружина. Хто вона тепер?..

Клята оборка на спідниці майже відірвалась і повсякчас плуталася під ногами. Хотілося кави. Немилосердно.

А що коли Семироль знайшов вихід? І тепер, повернувшись на ферму, розправляється з Ніком?