Розділ дев’ятий

Зсередини місто здавалося не таким уже й маленьким; вулиця змінювалася вулицею, перехрестя — перехрестям, а запитати у когось, як пройти до готелю «Три кози», вона поки що не наважувалася...

У «Трьох козах» залишився Іренин одяг, той самий, у якому дбайливий Семироль віз її до лікарні. У «Трьох козах» залишилися згорнуті в рурочку папери — ті, що в цій МОДЕЛІ відповідали її, Ірениним, першим оповіданням. Вона не насмілилася залишити їх у покинутому будинку — але й прочитати досі не наважилася...

А головне — в «Трьох козах» залишилася надія на повернення Семироля. Примарна, але надія.

— ...Пані потребує допомоги?

Ірена обернулася.

Імовірно, ситий крамар. Добротний каптан (чи як це у них називається), капелюх із маленькими крисами, смугасті панчохи з-під коротких штанів — Ірена зніяковіла. Непристойно так ось, упритул, розглядати людину...

Утім, крамар теж її розглядав. У нього в очах жила та сама зосередженість, із якою білявий вершник розоряв імпровізований ринок на перехресті...

— Пані когось шукає?

Ірена силувано посміхнулася:

— Я шукаю готель «Три кози». Пан не міг би...

Крамар насупив брови. Кивнув, ніби роздумуючи:

— Міг би... Аякже. Пані, як видно, приїжджа?

Ірена перемогла противний холодок у грудях. Мав рацію Семироль: «Ну що ви боїтеся?»

— Так, — сказала вона якомога безжурніше. — У нас із чоловіком будиночок у передгірні... Ми приїхали подивитися місто... А тут чоловік відлучився у справах, — слова лилися з неї нестримно, ніби змащені олією. — Ну, я й вирушила погуляти... І заблукала... Якби пан показав мені дорогу — я була би дуже, дуже вдячна...

— Я б вас провів... — замислено сказав крамар. — Але ви, як видно, натомилися, зголодніли... А що чоловічок — кинув вас чи запив?

Ірена, сторопівши, похитала головою.

— Не відмагайтеся, пані, і мужню жону, яка гуляє містом, зовсім по-іншому вирізниш... І волоцюжку видно, навіть якщо пристойно вдягнена... А поділ-то подертий...

Ірена відступила на крок.

— Звиняйте вже, без образ, я чоловік тертий, багато бачив на віку... А ви, часом, не той... — і він запитально вказав поглядом на Іренин живіт.

Вона відчула, як приливає кров до щік. Відступила на крок, збираючись піти.