Розділ сьомий

— Віддаючи вас у руки Семиролю, Творець зовсім не хотів покарати вас, Троше... І випробувати вас він не хотів теж. Він узагалі про вас не думав — смію запевнити. Він уявлення не має про ваше існування... Можливо, він тренувався, створюючи МОДЕЛЬ-чернетку. А можливо, простежував одну-єдину закономірність, яку ми не можемо вловити, бо дивимося зсередини... А вже чи досяг мети його експеримент, чи ні — ми не дізнаємось і поготів. Бо, можливо, сам Творець загинув у автокатастрофі кілька місяців тому. Він був дуже вмілий у водінні — але часом не відчував габаритів машини, захоплювався, ризикував даремно... Він був не від цього світу, наш Творець, і не від світу того, і взагалі не від світу... А тепер наша МОДЕЛЬ котиться своїм ходом — без керма і без вітрил, і без Творця — полишена сама на себе... Ви коли-небудь бачили, як котиться під ухил машина без водія?

Трош слухав, і очі його ставали все більшими й більшими. Здавалося, він от-от скаже: «Неправда», або: «Не може бути!», чи «Що за нісенітниця?»...

Але хвилини спливали, а Трош мовчав.

— Вибачте, — сказала Ірена стомлено. — У мене сьогодні особливий настрій. Все мені бачиться в іншому світлі... Зараз я піду і сяду за комп’ютер. І не встану з-за клавіатури до пізньої ночі... І буду щаслива. Ось так.

І, всміхнувшись нерішучому юнакові, вона повернулась і пройшла в будинок — їй здавалося, що ноги її не торкаються землі.

Через тиждень стало ясно, що перша шлюбна ніч Ірени і Семироля не дала очікуваного результату.

— Справа житейська, — жваво потер руки Нік. — Будемо наполегливі й оптимістичні — й усе в нас вийде. Хіба ні, Яне?

— Помовч, — відгукнувся Семироль із явним роздратуванням. Ірена вперше чула, щоб він розмовляв із лікарем у такому тоні. — Хочеш побазікати — йди в корівник, до Ельзи.

— Вибач... — змішався Нік.

Ірена мовчала. Семироль присів поруч, повагався трохи і обійняв її за плечі. Вона не опиралася. Гра — так гра. Вона згадала анекдот про корову, котра після огляду сумно докоряє ветеринарові: «А поцілувати?»

— Повість пишеться? Коли можна буде почитати?

— Ще не скоро... — вона зітхнула. (А про себе додала: а ти, скоріше за все, не прочитаєш ніколи...)

— Я знову поїду... На кілька днів.

— Я чекатиму... — вичавила вона сакраментальну фразу.

Семироль посміхнувся. Міцніше пригорнув до себе:

— Люба, я все більше переконуюся, що зробив правильний вибір... Ні про що не треба турбуватись, Ірено. Все буде добре.

Через день після від’їзду Семироля Ірена випадково стала свідком жорстокої сварки.

Спершу вона почула гучні голоси у дворі. Лаявся, схоже, Сіт, Ірена впізнала грубий голос і манеру (мабуть, саме так балакають викидайли із клієнтами, що розперезались, або пихатий кредитор з боржником). У Ірени, слава Богу, не було жодного знайомого бандита — але телеекран свого часу вдоста підкинув подібних сюжетів.

Вона повагалась — а потім, почувши голос Ніка, все-таки спустилася в передпокій, накинула куртку і вийшла.

Трош повільно витирав із лиця кров. Очі його, вічно опущені, здавалися тепер абсолютно скляними; Сіт лаявся на всі заставки, рука його, довга мавпяча лапа, тримала Троша за барки і люто стріпувала. Нік стояв осторонь, звузивши очі, переводячи крижаний погляд із одного на іншого. Біля воріт ридала, схилившись на одвірок, Ельза. Хустка збилася з її голови, оголивши коротко стрижену голову і маленьке червоне вухо з-поміж поплутаних пасом.