Розділ шостий

Вона витерла сльози. Абсолютно натурально. Семироль мовчав; Ірена бурмотіла щось про почуття провини, комплекси невлаштованої жінки, занурюючись усе глибше, все щиріше...

— А чому ви сказали на слідстві, що підтвердити ваше алібі може ваш колишній чоловік — Анджей Кромар?

— Він нас знайшов, — промовила вона, не дивлячись Семиролю у вічі. — Він приїхав... Він бачив нас разом. І...

— І помер від потрясіння, — глузливо пробурмотів Семироль.

Ірена не витримала і подивилася на нього.

Адвокат знущально посміхався. Відкрито. На всі зуби.

— Це що?! — запитала вона, підводячись на лікті. — Це чому світанок такий?!

— А яким він має бути? — сонно поцікавився Семироль.

— Він синій! — сказала вона з жахом. — Чому він такий синій?!

— Він завжди такий... Тихо, Ірено. Вам приснилася якась гидота...

Вона помацала шию. І слухняно лягла на місце — пліч-о-пліч із його білим і жорстким, як цукор, розслабленим оголеним тілом.

— Все буде гаразд, Ірено.

— Ви впевнені?

— Так. Інтуїція підказує мені, що ваші хитрощі й ваша брехня ніяк не позначаться на нашому потомстві... Абсолютно.