Розділ шостий

— А де сюжет? — запитала вона помовчавши.

Він демонстративно подивився на годинник:

— Десяти хвилин тобі вистачить? Щоб допетрати?

Вона помовчала. Зітхнула:

— Гарні сни тобі сняться... Приготую на вечерю рибу. І, знаєш, давай ляжемо спати раніше...

Анджей, ображений, став вдягатися на роботу.

Вона не могла зібрати думок, що розбігалися. Чекала ночі, щоб методично все обміркувати — але спокійно дотягти до вечора їй не дали.

Після вечері Семироль знову покликав її в кабінет; вона інтуїтивно відчула тривогу — і не помилилася.

— Скажіть-но мені, Ірено... А де ви все-таки були всі ці десять місяців?

Вона опустилася на край крісла; Семироль жваво примостився теж:

— Бачите, Ірено... Я навів довідки (у мене досить розгалужена мережа інформаторів). Так от — вас ДІЙСНО ніхто не засік. Ніде. От яка дивна обставина, і ви дуже наполегливо приховували цю інформацію від суду... Але МЕНІ ви можете сказати?

«Треба подумати, — в паніці міркувала Ірена. — Чорт... Час...»

— Це дуже важливо, Ірено. І ніхто, крім мене, не дізнається про вашу таємницю... Говоріть.

Рука її автоматично торкнулася шиї:

— Зараз?

— А вам потрібен час, щоб згадати?

— Мені?

«...Треба подумати, думати... треба...»

Семироль нетерпляче скривився:

— Ірено... Вам доведеться сказати.