Розділ шостий

— В НАШОМУ світі, Ірено?

Вона зробила над собою героїчне зусилля:

— У вашому... світі... прокурорів, суддів... адвокатів... Правосуддя, яке насправді не таке вже й право... в усьому цьому ВИВИХНУТОМУ СВІТІ...

Принаймні на словах вийшло досить природно; Ірена перевела дух.

Семироль саркастично хмикнув. Виждав паузу, дозволяючи оцінити багатозначність ситуації. Пройшовся по кімнаті, вивудив зі стосу відеокасет одну, в темній обкладинці.

— Власне, я не збирався показувати вам... Але, якщо для вас це так важливо...

Засвітився екран маленького телевізора. Цифри, значки — службова інформація...

— Прошу вибачення, Ірено, але я пущу матеріал не спочатку... Зараз перемотаю... Так. Приблизно звідси.

Загальний план — люди, один за одним входять у двері сільського будинку...

Багато чоловіків. Якась жінка в довгому пальті. Камера сіпнулася; чиїсь ноги, нерівне світло, кімната...

Великим планом — обличчя жінки.

Років сорок на вигляд. Бляклі прозорі очі, суха шкіра в сіточці зморшок, зношене пальто-балахон, прикрашене чорним облізлим хутром невідомої звірини...

Ірена стиснула губи. Біле світло било незнайомій жінці в обличчя — в такому освітленні було щось неприродне, грубе, нав’язливе...

— Хто це, Яне?

Семироль кивнув на екран — дивіться, мовляв, дізнаєтеся...

Жінка на екрані нервово хихикнула.

— Продовжуємо, — сказав чоловічий голос. — Зніміть із неї пальто...

Хтось, що потрапив у кадр спиною, допоміг жінці роздягнутися.

— Пані Крок, ваш чоловік знав про мету ваших поїздок? — сухо запитав голос, в якому Ірена з подивом упізнала голос Семироля.

— Ні-і...