Розділ шостий

— Ви не повірите, — вичавила вона, дивлячись у його нещодавно випещене, а тепер хиже і обвітрене обличчя. — Яне... Я... письменниця... але якщо я розповім вам правду... ви ж не повірите. Ви скажете, що я кепська... вигадниця...

Потрібно подумати. Ковдра до підборіддя... Ні. Він не дасть їй такої можливості. Вона занадто розслабилася, забула, як борються за життя. Сама того не підозрюючи, вилетіла на край крижаного обриву і тепер ковзає, намагаючись утриматися...

— Ви не повірите... — повторила вона з жалібною усмішкою.

— І все ж таки? Десять місяців — не день, не два...

— Яне, ви мене не вб’єте? Це було б прикро... зараз... дуже прикро...

— Де ви були увесь цей час, Ірено?

— Це... ганебно. Це... історія кохання.

Вона сказала — і розгубилася. В голові не було більше жодного слова. Жодного.

— Ну і?.. Кажіть, Ірено. Не соромтесь. Сказане вами помре в цих стінах... Ну?

Божевільня...

— Йому було шістнадцять років! Ми...

Вона затнулася. Цілком природно; щоки її сором’язливо почервоніли, в основному, через те, що вона не знала, яку історію придумати для такого юного персонажа.

— Мені дуже важко про це говорити...

Чистісінька правда. Повільні коліщатка Ірениної уяви крутилися втричі швидше звичайного, перегрівалися, погрожували злетіти з осі...

— Ця історія...

Так, історія виявилась і справді пікантною.

— Йому — шістнадцять років. Це було... ми поїхали на якусь турбазу в горах... навіть не турбаза, так, сарай... І прожили там десять місяців. Яне, не змушуйте мене говорити! Мені соромно...

І вона затулила обличчя руками — на семінарі молодих авторів, де вона свого часу з’явилися двічі чи тричі, за такий сюжет піддали б не просто осміянню — публічно вишмагали б...

Чим абсурдніше — тим простіше повірити. Тепер її можна звинуватити в розпусті — зате діагноз «шизофренія», що позбавляє шансів на життя, відступає на задній план...

— Його ім’я Онош... прізвища ніколи не знала. Він хороший хлопчина, із пристойної сім’ї... Елітна школа... Мені неловко, Яне... Ми сховалися від людей... Спеціально. Від усіх... Він хотів вибудувати для мене... світ любові... А потім... я... вранці... коли подивилася в дзеркало... і побачила себе... поруч із пацаном...