Розділ шостий

Лікар знизав плечима:

— Це як подивитись...

— Одне з двох — або вас засудили неправильно, або Ян вчинив несправедливо, залишивши вас живим... Принаймні...

— Ірено! Я сказав — до Яна. З усіма такими питаннями — до професіонала. А я, як ви знаєте, авторитет зовсім в іншій галузі... Хочете... кави?

Вона похитала головою, збираючись відмовитись — і раптом застигла з розкритим ротом.

З екрана дивився хлопчик. Білявенький, худорлявий, років дев’яти.

— Увага... Поліцією північно-східного приміського сектора виявлений Ілля Ворохт, десяти років, що зник п’ять днів тому при загадкових обставинах... Хлопчик фізично здоровий, але перебуває в стані сильного стресу; з кіл, близьких до слідства, стало відомо, що дитина, як видно, уникла вірної смерті, дивом вислизнувши з рук убивці-маніяка...

«Скільки можна... — прошепотіла Ірена. — Світ маніяків і катів... Навіщо, заради якого експерименту тобі знадобилося конструювати ЦЕ?»

Вона не відразу зрозуміла, що говорить уголос. І що Нік дивиться на неї — пильно, важко.

— Не один тільки Трош уміє молитися Творцеві, — сказала вона, долаючи замішання.

Але виявилося, що рятівна вигадка не досягнула вух Ніка. Він уже підвівся і вийшов — остання Іренина фраза прозвучала у порожнечі.

Семироль повернувся через три дні. Ірені, що спостерігала з вікна, здалося, що він втомився і засмучений; утім, вона не настільки добре знала його, щоб стверджувати це напевно. Ззовні, в усякому разі, Семироль залишався цілком коректним.

— Які новини, Яне?

— Різні... Як завжди. Один процес виграли, другий загрожує затягнутися...

Адвокат тримався, ніби нічого й не сталося — наче й не стояв між ними спогад про ганебну і болючу «першу спробу». Ірені ж повсякчас доводилося робити над собою зусилля.

— Яне... У мене до вас розмова.

Їй непросто далися ці слова, але і відступати вона не бажала.

Деякий час Семироль дивився на неї допитливо. Потім усміхнувся:

— Неприємна?

— Так.