Розділ шостий

— Ходімо...

По дорозі до кабінету їм зустрівся Нік. Привітався, заклопотано провів поглядом — але запитати ні про що не наважився.

За вікнами згустився вечір. Семироль увімкнув настільну лампу, звично обернув її променем від себе; на велику мапу лягла кругла світлова пляма. Ірена мигцем подумала: оце зараз жителі паперового географічного світу приймають сонячні ванни і дякують своєму Творцю за хорошу погоду...

— Перш за все, Ірено, — ніяких комплексів. Ніяких вибачень... Я сподіваюся, що між нами дуже скоро виникне необхідне взаєморозуміння. Але, мені здається, ви все-таки хотіли говорити не про це?

Ірена не схотіла сідати. Підійшла до столу, взяла настільну лампу за теплий пластиковий абажур, поводила туди-сюди.

Потім різко обернула лампу променем униз. Так цуценят, що завинили, тицяють у вчинену ними ж халепу: мовляв, це що таке?..

— Ви вчинили злочин, Яне. Ви адвокат... Як ви допустили, щоб засудили невинну людину? Але це півбіди; ви допустили, щоб справжній винуватець залишився на свободі. Ви принесли свою професійну... честь... зобов’язання... та просто порядність... у жертву користолюбству. Заради того, щоб заволодіти... моєю спромогою родити, ви пішли проти правди... Але ж вона... ця жінка... обов’язково продовжить убивати! І кров її нових жертв буде на вас!

Ірена осіклася. В останніх її словах проступила двозначність — і недоречна театральна патетика.

— Ви ж адвокат, Яне, — повторила вона, як заклинання. — Однаково що лікар... У першу чергу — адвокат, а вже потім...

Семироль посміхнувся:

— Ірено, якби я не знав вас як викладачку літератури — вважав би, їй-богу, що ви читали на юридичному факультеті лекції з професійної етики...

— Яне! Якщо виявиться, що жінка, за злочини якої мене засудили... що ця жінка все ще на волі та продовжує вбивати — суд визнає свою помилку?

Семироль посміхнувся:

— Он як, Ірено... А я думав, що вас дійсно хвилює можливість нових жертв...

Вона зціпила зуби. Укол був хворобливий і безпомильний.

— Я питаю, СУД визнає? Це можливо?

— Ні. Суд просто винесе ще один вирок... Якщо, звичайно, цю суку (вибачте, Ірено), якщо її вдасться зловити...

Вона тільки зараз виявила, що, як і раніше, тримає руку на абажурі лампи, і пластик нагрівся так, що обпікав пальці.

— Яне... Я не розумію. Ну має ж бути елементарна логіка... Хоч і в вашому схибнутому світі — невже маніяки тут народжуються частіше, ніж суд визнає свої явні помилки?!

Семироль усе ще всміхався, але усмішка ледь помітно змінилась, і через хвилину напруженого мовчання Ірена зрозуміла, що проговорилась. І мусить викручуватися негайно, просто зобов’язана знайти відмовку — всупереч звичайній повільності...