Розділ п’ятий

Він розтулив губи, але Ірена встигла заплющити очі на частку секунди раніше, ніж у світлі каганця блиснули гострі, як бритва, ікла.

— Я... так...

Його тіло виявилося важким, як земля. Неначе на Ірену видерся, хтиво сукаючи гусеницями, середніх розмірів танк.

— А-а-а!

Під вагою вампіра її груди сплющилися, не даючи можливості вдихнути. Її ребра ось-ось тріснуть. Її живіт...

...Вона закричала.

Ковдра валялася на підлозі.

Ірена відчувала себе мокрим коконом, обліпленим складками нічної сорочки. Згустком жаху та відрази.

Вікно ледь позначилося сірим прямокутником світанку.

— Ой, ні...

Сон був усе ще тут. Тінь сну.

— Ірено, хочете прогулятись?

Вона відірвалася від споглядання гір за вікном. Недовірливо подивилася на Ніка:

— А що, прогулянки дозволено?

— Прогулянки бажані... А з медичної точки зору — просто необхідні. Прогулянки сприяють нормальному сну, а зі сном, як я бачу, у нас усе більші проблеми...

Вона зітхнула:

— Бачу, ви всерйоз узялися за мене... За моє здоров’я. Самки перед заплідненням...

Нік скривився, як від зубного болю.

Ірена зловила себе на думці, що її роздратування мляве і багато в чому вдаване. Можливо, вона до всього на світі притерпілась, а може, засуджений лікар має якийсь особливий шарм, — але їй чомусь не відразливе його товариство. Незважаючи на специфіку їхніх взаємин. Навіть попри неприємності вчорашнього огляду.

— Ян згодом привезе вам зимовий одяг, а поки що я можу позичити вам свою куртку... Із задоволенням, Ірено.