Розділ п’ятий

— Розслабтесь, Ірено.

Вона дивилась у стелю. У білу круглу лампу. Одну з багатьох.

— Хто це вас так налякав?

Вона подумала: говорити чи ні?

— Послати на страту... здорову людину? А експертиза з приводу мого здоров’я?..

— Чорт... Чого ще чекати від цих коновалів?! Плюньте і назавжди забудьте.

Знову дзвякнув інструмент.

— Коли у мене була своя клініка, я вигнав одного дурня за повну профнепридатність... Ви знаєте, куди він влаштувався на роботу? У цю ж таки експертизу!

— У вас була своя клініка? — запитала вона машинально.

— А хіба в це важко повірити? Я маю такий несолідний вигляд?

Вона промовчала.

— Вам не холодно, Ірено?

— Ні...

— Ще трохи... Так. От і все. Злазьте.

Стало чутно, як за перегородкою ллється вода. Ірена перевела подих. Насилу злізла, пошкандибала до свого одягу.

— Ви ось лаєте коновалів, — вона ступила босоніж за край килимка і здригнулася, відчувши холод бетонної підлоги. — А між іншим, це вони добували для вас перші докази моєї придатності...

Нік не відповів. Лив воду, брязкотів інструментом.

— А тепер ви гордо відзвітували перед Семиролем, — пробурмотіла вона, нервово вдягаючись. — Усе гаразд, самка справна і готова до розмноження...

— Ви одяглися? — глухо запитав Нік.

Вона взула черевики й вибралася з-за ширми.