Розділ третій

Ірені стало смішно. Що ж, до чистенького пана з прізвиськом Упир в судовому порядку будуть підсаджувати сусідів?..

Ніч вона провела, дивлячись у стелю.

А назавтра адвокат дійсно почав із протесту:

— Захист вимагає видалити з залу пана Семироля, оскільки він присутній тут не з професійного, а із зовсім іншого, корисливого і антигуманного інтересу... Своєю присутністю пан Семироль чинить моральний тиск на суд і гнітюче діє на обвинувачену!

— Він іще й не так подіє, — досить голосно сказала жінка в темній хустці, можливо, мати одного із загиблих хлопчиків.

У залі заремствували.

— Протест відхилено, — нервово повідомив суддя. — Слухання відкрите, і немає такого закону, за яким пан Семироль не має права бути присутнім на ньому, подібно до будь-якого громадянина... В противному разі мова йтиме про дискримінацію...

Суддя осікся і пожував губами, мовби шкодуючи про сказане. Закінчив тоном нижче:

— ...Дискримінацію за... фізіологічною ознакою.

У залі зробилося тихо.

— Багатий упирем не вважається, — глузливо сказав хтось в цій тиші.

Вільний простір навколо пана Семироля збільшився ще на кілька стільців — утім, він і вухом не повів.

«Багатий упирем не вважається...»

Ірена все ще переживала відступництво рідної кафедри. Саме відступництво, бо повірити — в такому разі означає зрадити... «Багатий упирем не вважається». Щось їй нагадала ця фраза... Щось давно читане...

— І, нарешті, визнання самої обвинувачуваної, від якого вона згодом відмовилася...

Нарікання в залі.

— Відмовившись визнати власну провину... обтяживши тим самим...

Вона перестала слухати.

Бо всі втомились і хочуть їсти. Адже, незважаючи на всю сенсаційність справи, слухання на завтра скоріше за все не відкладатимуть — занадто все ясно... Усім хочеться фіналу, результату...

Що ж. Тепер вона зі знанням справи зможе писати детективи. Видавець залишиться задоволений...