TextBook Давній малюнок у записнику. Незакінчена повість.
Ірена закусила губу. Якби тоді, в тому давньому житті, вона вміла писати ось ТАК. Сильно. Так захоплююче-красиво, врешті-решт...
— Не треба, — сказала вона тихо. — Не треба моделювати смерть.
Полум’я опало. Багаття горіло, як і раніше, але треба вже б підкинути сушняку...
— Я сподівався, що ти зрозумієш мене, Хміль.
— Тобі потрібне моє розуміння, Кромаре?
— Ні, — відповів він знехотя. — Я проживу й так... Але я ще пам’ятаю, як ти марудилася над своїми... оповіданнями. Як потирала сідницю, бліднула й хихотіла, носилася по кімнаті, як божевільна... Заради чого?
Вона мовчала.
— Будь-який школяр, що написав перший рядок... Будь-який гончар, що вдало виліпив свій горщик... здатні зрозуміти мене, Ірено. Уяви — незліченна кількість гончарів... як зірок на небі. І кожен виймає з печі найкращий у своєму житті глечик... і всі вони — в мені.
Вона мовчала.
— Ти нетямилася з радощів над списаним аркушем. А я...
Він підвів очі, й Ірена мимоволі простежила за його поглядом.
На небі зависла, розпустивши сяйливий хвіст, невідь-звідки з’явившись, комета.
Ірена мовчала.
Щойно він створив і знищив МОДЕЛЬ — у багатті, протягом хвилини. Маленьку локальну МОДЕЛЬ, але хто знає, чи були варвари на стінах усього лише рухомими фігурками... І чи не було у них минулого та майбутнього? І чим вони відрізнялися від лицаря Река, вампіра Яна, лікаря Ніка?..
— Ти... трішечки жаский, Кромаре.
— Хіба? — здається, він щиро здивувався.
Вона перевела подих.
— Мене послали, щоб ти згорнув МОДЕЛЬ.
Він всміхнувся:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятнадцятий“ на сторінці 8. Приємного читання.