TextBook Анджей мертвий. У кращому разі. Творець — мертвий... Провидіння немає. Всі ці нові МОДЕЛІ — просто кола одного вировиська, Ірена прослизає крізь них, підкоряючись тим же законам, що й камінь, який котиться з гори...
— Не буде нового людства, — пробурмотіла вона затято.
І сіла в сніг.
* * *...Вона в дев’ятому класі. Читає на шкільному вечорі свого вірша.
Мишкою я хочу бути
Під мостиною, що скрипне,
Гризти згублений окрайчик
Без турботи, без думок.
Юшкою я хочу бути
На тонких безшумних лапах,
Спати в різнотрав’ї літа
Без турботи, без думок.
Цяткою я хочу бути
На далекім горизонті.
Не наблизившись ніколи.
Не пропавши назавжди...
«Що за дивний світогляд», — каже її однокашник Санько — він очкарик і любить розумні слова, а вона закохана в нього — то сильніше, то менше, але їй здається, що по-справжньому. — «Що за дивне світовідчуття? Я, наприклад, хочу бути ураганом і ламати дерева, ніби сірники...» — «Навіщо ламати дерева?!» — «Власне... Це не означає, що я їх ламатиму насправді. Хочу ВІДЧУВАТИ, що я сильний і багато чого можу... головне — хочу... А ти що ж, збираєшся все життя проспати у запічку?! Це на тебе схоже, Хміль...»
І він іде з компанією однокласників, там гамірно і весело, й хтось приволік півлітра шампанського у пляшці з-під лимонаду, і всі п’яні не стільки від мікроскопічної дози випитого, скільки від власної винахідливості...
«А ти, Хміль? З тобою чи й сп’янієш...»
— Ірено! Ірено!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятнадцятий“ на сторінці 2. Приємного читання.