Розділ дванадцятий

Ірена мовчала.

Упир-адвокат дивно швидко пристосував до себе чуже світовідчуття. Ось, виявляється, як можна віднайти причину всіх подій в особистому послужному списку — в анналах Провидіння...

— Моя частка теж є, — несподівано сказав Рек (він мовчав так довго, що Ірена боялася почути його голос). — Я теж... на мені кров людей із-під Високого Даху. На мені обман...

— Я не сповідник, — сухо повідомив Семироль. На щастя, Рек його не дочув.

Вода прибувала. Від стін раз у раз відпадали шматки злежаної глини, обрушувалися, породжуючи чорториї; вогник ліхтаря, прикручений до мінімуму, не розсіював темряву — навпаки, нагнітав страху...

— Десь я це вже бачив, — з огидою сказав Семироль. — Якийсь фільм... Ви не пам’ятаєте, Ірено?

Вона з подивом згадала, що пам’ятає. Тунель, перелякані приречені люди, вода, що прибуває... Супермен, який з’являється на допомогу...

Якщо навіть вони з Семиролем говорять про різні фільми — суть не змінюється. Картинка, бачена одного разу, нехай мигцем, у кіно, сторінка, прочитана в забутій книзі... МОДЕЛЬ зіткана із клаптиків побіжної інформації. Мозаїка, гра...

Вода прибувала.

— Забираймося звідси, — сухо сказав Семироль. — У нас є ще місця і деякий запас часу...

Кажуть, капустянка-гусінь, бич городників, риє свої ходи саме із урахуванням затоплення. Хвилеподібно. Глибокі ділянки чергуються з підйомами, і навіть якщо городник надумає залити в нору розчин мильного порошку з гасом — капустянка відсидиться на незатоплюваній «гірці» і не сьорбатиме отруту...

Печера не мала переваг нори капустянки. Вода вільно розтікалася по галереях; мабуть, струс від вибуху порушив крихку рівновагу земляних пластів, і річка, що давно чекала нагоди, негайно зламала її.

Скоро чиєсь родюче поле несподівано перетвориться на місиво, на місці ріллі буде яр, а згорьоване селянське сімейство найматиметься до сусідів або взагалі піде з торбами...

Ірена похитала головою.

Ні. Логіка — не та. Все, що сталося, визначено людськими гріхами; Рек лукавив, наймаючись у «притулок для убогих», і застосовував насильство, рятуючи Ірену від людей у чорному. Семироль — ясна річ, шукав людську кров. Селяни — ті, чиє поле скоро знесе вода, теж у чомусь завинили...

А може, нагорі не поле зовсім, а пустир?..

Ну гаразд, а чим завинила вона? Звичайно, наївно вважати її безгрішною, але де важкий, явний гріх, який привів її на грань загибелі?..

Можливо, це розповідь «Про розкаяного»?.. Стоп!.. А той, іще не народжений, але вже майже людина, що перебуває В НІЙ — його Провидіння взагалі не бере в розрахунок?!

— ...ви мене слухаєте? Я кажу, що за законами фізики... на противагу масі води... прокол... інструменти... потік повітря... Але все це навряд чи має сенс у цій безглуздій світобудові...

Семироль говорив неголосно, крізь зуби, і значна частина сказаного вислизала з Ірениної свідомості.